Євреї на Україні
- Автор: Шестопал Матвей Михайлович
- Серия: Історія України #1
- Год: 1978
- Язык: украинский
- Год: "Оріяни"
- ISBN: 966-7373-06-1
- Жанр: История
Электронная книга - «Євреї на Україні». Краткое содержание книги:
Із залізничних тузів найбільше прославився Самуїл Соломонович Поляков. Кар’єра цього неписьменного білоруського єврея почалася на Україні, де він у Харківській губернії утримував поштову станцію. Тодішній міністр пошт і телеграфу Толстой, проїжджаючи якось поштовим трактом, запримітив цього чоловіка, який йому чимось догодив. У віддяку за це Толстой “вивів Полякова в люди”150 — як висловився Вітте. З допомогою Толстого, у якого він орендував землю, Поляков одержав концесію на Козлово-Воронізько-Ростовську залізницю. Потім фінансував будівництво Курсько-Харківської, Харківсько-Азовської, Фастівської, Бендеро-Галицької та інших залізниць.
С.С.Поляков поклав початок цілій династії Полякових. Разом з братами Лазарем і Яковом заснував низку великих банків і промислових товариств. Наймогутнішим банкіром Москви, наприклад, був Лазар Поляков, у руках якого була не тільки його банкірська контора, а також два найбільших московських банки — Міжнародний і Земський. Завдяки цьому, пише Вітте, Поляков “имел весьма сильное влияние на экономическую жизнь города Москвы и Московской губернии”.151 За особливу протекцію Поляковим цар Олександр ІІІ зажадав від московського генерал-губернатора Долгорукого залишити свій пост. Щоб полегшити російському фінансовому капіталові конкурентну боротьбу з банкірами Поляковими, Микола ІІ поставив завдання: “освободить Москву от еврейского гнезда”.152 Незважаючи на це, банкірський дім довгий час не здавався і юридично існував до самої смерті Л.Полякова у 1914 р. Поляков-старший помер ще раніше, у 1888 р., в чині таємного радника (найвищий цивільний чин імперії), ставши почесним громадянином м.Єльця і кавалером багатьох російських та іноземних орденів. Главою династії став син Самуїла Полякова, який переважно жив у Парижі і в Петербург приїздив лише зрідка.
Другим після Полякова і першим на Україні залізничним магнатом був єврей-вихрест Іван Станіславович Бліох. Свою діяльність він розпочав “простым подрядчиком-еврейчиком”, який брав підряди на будівництво якої-небудь станції чи платформи. Одружившись на доньці московського лікаря Кроненберга і заснувавши у Варшаві банкірську контору, він почав будувати цілі залізниці, зокрема Лодзінську. Незабаром Бліох опинився на чолі Південно-Західної залізниці — однієї з найбільших залізниць імперії. Олександр ІІІ називав цю дорогу “жидовской”.153
Про Бліоха й таких, як він, ділків Вітте писав: “С громадным влиянием и с громадным состоянием, пользовавшиеся громадным авторитетом, благодаря своим железным дорогам и банкам. Раз кто-либо находился во главе железных дорог, то, естественно, он находился и во главе тех или других банков, так как все денежные операции производятся через банк. Таким образом, благодаря всему этому, лица эти имели самое крупное общественное влияние; они имели влияние даже на высший класс имущественных лиц”.154
В інших ділянках економіки спостерігалася аналогічна картина. Напередодні першої світової війни лише в одному Києві євреям належало 34 різних заводи, 45 фабрик, десятки магазинів, аптек і складів.155
Київ був найбільшим центром південно-західного млинарства. В ньому працювало 9 великих парових млинів, загальне добове виробництво яких становило 50 тис. пудів борошна. Млини належали акціонерним товариствам “Л.І.Бродський” (син і спадкоємець відомого цукрового магната Ізраїля Бродського), “Я.Кельбер”, “Роговцев і Сніжко”, а також приватним власникам Бяліку, Бліндеру, Яновському, Сергееву, Фрякову і Яковлеву. В руках лише Бродського була найбільша в усій Росії борошномельна фабрика, яка за добу переробляла 23 тис. пудів зерна, або майже половину 50-тисячної продукції всіх інших млинів Києва.156
У п’яти українських губерніях (Київській, Волинській, Подільській, Чернігівській і Полтавській) євреї були власниками 153 млинів, 34 виноробних заводів, 35 пивоварних заводів, 22 маслобойних заводів і 4, тобто всіх наявних, паперових фабрик. За кількістю названих підприємств євреї займали третє місце після поляків і росіян.157 При обрахунку наведених даних національність власників визначалася на підставі їхніх прізвищ. Знаючи тенденцію євреїв заховуватися під українців, поляків або росіян, можна з певністю сказати, що в названих губерніях домінуюче становище належало все-таки єврейському капіталові.
Крім великих тузів, як Рафалович і Гальперін, Бродський чи Бліох, над Україною хмарами носилася усіляка спекулятивна дрібнота, яка “з нічого” робила гроші. Для визначення людей цієї категорії в єврейській літературі існує навіть спеціальний термін “люфтменш”, людина повітря.