Євреї на Україні
- Автор: Шестопал Матвей Михайлович
- Серия: Історія України #1
- Год: 1978
- Язык: украинский
- Год: "Оріяни"
- ISBN: 966-7373-06-1
- Жанр: История
Электронная книга - «Євреї на Україні». Краткое содержание книги:
Про атмосферу п’яного чаду, що огорнув усю територію України, з переконливістю першоджерела розповідається в десятитомному рукописному “Щоденнику” Якова Андрійовича Маркевича, який він вів протягом п’ятдесяти років, з 1717-го по 1767-й. У своїх записках Маркевич щоденно занотовував: “подпіяхом”, “гораздо подпіяхом”, “зело подпіяхом”, “праздновали з шумом пянственним”, “ліки со тімпаном були — насилу ушол”, “разохотившись — подпіяхом”, “подпіяхом до утра”, “подпіяхом з дамами”, “були підпили”, “куликовали”, “подпіяхом отчасти”, “водковали зело”, “подпіяхом жестоко зело” і т. д.128
На Полтавщині ще в 40-х роках XІX ст. серед місцевого панства існувало своєрідне товариство випивак під назвою “Мочеморди”. Як відзначав О.Кониський, це соціально-патологічне явище, породжене атмосферою кріпосництва і народного безправ’я, панувало на таких широких просторах, що сховатися від нього ніде було навіть передовим людям свого часу (В.Закревський, Г.С.Тарновський, Н.А.Маркович, А.В.Капніст та ін.). Були навіть спроби втягнути в це болото великого Шевченка.129
Цар Олександр І, який сам відзначався надмірною схильністю до алкоголю, в 1816 р. побував у Києві. Своє враження од візиту на Україну він передав словами:
“Винництво призвело Малоросію до цілковитого виснаження; вона перебуває в такому стані, як людина розслаблена”.130
Розповідаючи про побут стародавніх германців, які мали згубну звичку захоплюватися пивом і грою, Енгельс висловив припущення, що “коли б уже тоді була винайдена горілка, то хід світової історії, напевно, був би інший”.131 У пізнішій праці він пояснював свої слова: “Коли араби навчились дистилювати алкоголь, їм і на думку не спадало, що вони цим створили одне з головних знарядь, з допомогою якого будуть винищені корінні жителі тоді ще навіть не відкритої Америки”.132
Горілка в руках колонізаторів була й справді одним із головних знарядь економічного визиску і духовного поневолення трудящих. Позбутися цього лиха було мрією не одного покоління українців.
У повісті І.Франка “Великий шум” селяни по скасуванні панщини в Галичині мріють, як поліпшити своє становище. В їхніх планах на перше місце висувається боротьба із споюванням народу.
“І жидів витиснемо з сіл, — міркують уголос селяни, — бо яке їх тут діло? Вони землі не обробляють, навіть кілька грядок коло коршми скопати самі лінуються та хлопських бабів кличуть. Лише горівку продають та затягують людей у свою лихву. То — п’явки, то — вороги народні. Зробити так, аби їм місця в селі не було, нехай забираються зо шумом”.133
У Росії й Україні існував у минулому сторіччі справжній масовий рух за народну тверезість. І треба визнати, що навіть офіційна влада, зацікавлена в прибутках від виноторгівлі, не чинила опору цьому рухові. На заваді йому стояли тільки євреї. В статті “Меры правительства относительно трезвости” газета О.Герцена “Колокол” писала: “Гражданские власти нисколько не противодействовали распространению трезвости. Противниками ее заявили себя евреи, и особенно те из них, которые непосредственно заинтересованы в процветании откупа”.134
Споюючи і розоряючи населення, відкупники і корчмарі наживали величезні багатства. З цього погляду значний інтерес становить постать Я.А.Маркeвича, автора цитованого “Щоденника”. Як пише проф. М.І.Марченко, життєвий шлях Маркeвичів є показником нравів XVІІІ ст. та цілковитого беззаконня, завдяки якому усілякі ділки без найменших заслуг перед козацтвом пробиралися в середовище старшини, казково багатіли.
Родоначальник Маркeвичів, дід автора “Щоденника” Марко Аврамович, був євреем-вихрестом, який у 60-х роках XVІІ ст. поселився в Прилуках, займався орендами, а найбільше торгував горілкою. На цьому він нажив немалі скарби та маєтності, завдяки чому йому вдалося віддати дочок заміж за поважних осіб із генеральної і полкової старшини.
Старша дочка Марка Аврамовича красуня Настя, будучи вдовою після першого шлюбу із стародубським полковником Міклашевським, у 1708 р. вдруге вийшла заміж за старого вдівця гетьмана Скоропадського. Можновладна гетьманша одразу ж зайняла керівну роль у всіх урядових справах. Таке її становище в гетьманському уряді Івана Скоропадського влучно відображено в народному прислів’ї: “Іван носить плахту, а Настя булаву”. Старший і найспритніший син Марка Аврамовича Андрій ще до одруження сестри з гетьманом займав посаду глухівського сотника. Настя, ставши гетьманшею, зробила його лубенським полковником, а потім утвердила на посаді генерального підскарбія, що дало можливість останньому придбати нові численні землі, маєтності та здобути інші скарби.