Бур'ян
- Автор: Головко Андрiй
- Язык: украинский
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Бур'ян». Краткое содержание книги:
Пiзно вже. Повний мiсяць стояв високо в небi, над самим подвiр'ям. Тиша така навколо. Чути, як шерхнув — упав лист iз каштана бiля комори. А десь далеко — далеко, на тiм краї села, тюкнув хтось, i гвалтували десь далеко собаки. Зiньцi здалося: отак їм на хутiр чути вночi здалеку. Навiть запахло немов отак: кленами з саду й бур'янами з пустиря. Навiть немов отак i заболiло…
А в коморi пахло зерном i мишами. Зiнька набрала вiдерце повне вiвса i, замкнувши комору, пiшла через подвiр'я та у ворота, що на город, — до клунi. Iшла тихо, з похиленою головою й думала щось. Пахли бур'яни на городi i з берега — листям падалiшнiм.
XI
Сивим туманом слався вонючий тютюновий дим самосадовий, легко хвилями гойдався над головами селян, що сидiли круг стола, на лавi й бiля припiчка з цигарками. Душно в хатi, а сидiли хоч простоволосi, та в кожухах, у свитах, тiльки порозстiбалися, а не скидали. Пропахлi потом, овчинами, чорноземом. Дверi були вiдхиленi трохи в сiни — не допомагало те: час од часу стара Мотузчиха захлиналась кашлем пiд комином, де сидiли ще жiнки — сусiдки. Христя стояла — нещодавно повернулась iз гулянки. Бувало, що по тому ж, як вiдгук од стола, бухикав глухо й Тихiн з болем, рукою тиснучи груди. Давид тодi вiдхилявся од газети й чекав, поки Тихiн перекашляі, i пiдведе схудле своі обличчя й скаже "вже, читай", тодi читав далi.
В хатi тихо. Уважно слухали селяни, занiмiвши в рiзних позах: хто весь подався всiію постаттю до стола й слухав, широко розплющивши очi, хто — низько головою похилившись, мов у задумi. I бiля припiчка, й на полу.
Дядько Гордiй спинив Давида:
— А стiй! Що воно, ота стабiлiзацiя?
Давид з'ясував, що це слово означаі змiцнення — наче на ногах твердiше став. Але хiба ж це вiдповiдь? То вiн клав газету, прокашлювався i робив цiлу доповiдь: якими вийшли капiталiстичнi держави з свiтової вiйни, якi протирiччя роз'їдають увесь капiталiстичний свiт. Говорив про СРСР, про вiдродження нашого господарства. Вiн витягав книжку з покутя й читав цифри. Вiдчувши, що вже стомилися, перегорнув газету, одкрив сторiнку "Селянське життя". Це були коротенькi дописи сiлькорiвськi.
Поруч Давида сидiв дядько Гордiй, теж заглянув у газету, потiм прихилився ближче.
— О, що воно намальовано? Звiдкись ноги стирчать. Хто сидiв ближче, теж пiдсунувся, i вiд припiчка встав хтось.
— А читай.
Давид прочитав: то десь у селi Демидiвцi, їхньої ж округи, голова сiльради напився в когось на хрестинах, а повертаючися вночi додому, звалився в рiв проти сiльради та там i заснув. Аж коли — то селяни помiтили пропащого голову та витягли з рову. На малюнку — ще тiльки збирались витягати. Ще з рову стирчали ноги, хрюкала тут же свиня й лiзла до голови цiлуватись, а селяни оторопiлi стояли, розвiвши безпорадно руками. З дядькiв хто всмiхнувся усмiшкою непевною. Один тiльки Яким засмiявся гучно. А дядько Гордiй сказав, поважний i нахмурений:
— Це ж над нами смiються, над мужиками: бач, якими дураками намальовано — шапки поскидали, потилицi чухають. Голова — то тiльки причiпка, де ж той голова? Самi чоботи стирчать. Ще й чоботи "бульдо", не як у тих он — пальцi повилазили.
Давид засмiявся.
— Як це тiльки чоботи? А от же: "В селi Демидiвцi голова Кiндрат Нестеренко". Це ми не знаімо його, а не бiйтесь — демидiвцi й по чоботях пiзнають.
— Та то вигадане й село, i прiзвище. Що б же — влада та допустила про себе отаке писати? — хтось недовiрливий зауважив, а Давид тодi сказав:
— А чоловiк, як у нього на тiлi болячки чи короста, хiба вiн вилiкуіться, як у кожусi й спати лягатиме? Нi! Треба скинути й сорочку, — хай болячки всi на виду. Якусь, може, треба йодом припекти, якусь, може, проколоти та видавити. Так i республiка наша. Не з пiни морської вона народилася, а народилася в сирих окопах, в нетоплених ешелонах, недоїдаючи, не скидаючи по мiсяцях сорочки. Що ж нам тут соромитись, що ми коростявi та в болячках? к й самогон у нас, і й бiля влади бандити, а дехто з них i в партiю пролiз. Не ховатись, а скинути сорочку та пильно з квачиком та з йодом. Це зараз, i робить i влада, i партiя. А не смiються з селян, як ви кажете, дядьку Гордiю.
Дядько Гордiй непевно ще хитнув головою. Подивився пильно на Давида, а потiм схилився головою й щось думав довго. Давид читав другий уже допис про кооперацiю в якомусь селi. Дядько Гордiй мало що й чув у задумi. I як скiнчив Давид, пiдвiв голову i сказав стиха:
— Так може б… ми й про нашого написали в газету? Хтось хмуро:
— Не хватить газети, як нашого голови та всi дiла списати.
Тихiн сказав:
— Хватить! А оце, поки в зборi та гуртом, i написати. Доки ж його отак терпiти? Може ж таки, правда хоч у вищих органах і. А нi — тодi в самий центр бомагу будемо писати!