Бур'ян

У боковi дверi, що хiд за сцену, раптом вихватились двоі охоронникiв — розступись, i пробили в натовпi прохiд на вулицю до пiдвiд, що стояли напоготовi. Потiм слiдом за ними вивели трьох. Найпереднiший Сахновський — дуже блiдий, з темними плямами очей i нiби безротий (отак зцiпленi губи), але йшов незвичайно рiвно, нiби нiчого не помiчаючи навколо. Услiд за ним iшов Матюха — пониклий i згорблений у своїй кудлатiй шапцi; вiн непевно якось ступав ногами, наче не просто собi йшов, а намагаючись обов'язково попадати ногами в протоптанi слiди Сахновського. Iззаду Тягнирядно — незграбний i якийсь потворний: iдучи в проходi, вiн то пiдморгував дурнувато не знати кому в натовпi, то роблено байдуже спльовував крiзь зуби, а врештi спинився, уперся, як вiл, i мусили вести до пiдводи силою, а вiн бився в руках i хрипло рикав огидну лайку. Порозсаджували на пiдводах їх, на кожну сiло по двоі вартових, i рушили.

Невдовзi вивели й iнших засуджених: Огир Данило, Кушнiренко, Гниденки обидва — Якiв та Пилип, рудий мiлiцiонер, Книшенко, Губар Хома та Векла — самогонщиця.

Одну тiльки Марiю Кожушну присудили на три роки умовно i з — пiд варти звiльнили.

Цих провели в двiр раймiлiцiї — пiшки етапом, потiм одпровадять у мiсто — в тюрму.

Тепер i народ повалив од сельбуду гомiнкими юрбами, i за кiлька хвилин весь майдан став як розритий мурашник.

Бiля гамазею обухiвцi запрягали конi, весело перегукуючись од возiв. А Гордiй пiдганяв своїх: ну — ну, хлоп'ята. Мовляв, отакий ранок не згаяти б: пiдмерзло гарно, можна б i за деревом на хутiр змотатися.

- Ість, дядьку Гордiю, — гукнув Яким, сплигнувши на воза. У Пiвненка молодицi нiяк не всядуться. А хтось уже рушив. Давид i собi пiдiбрав вiжки й сiдати, а бiля воза Зiнька нiяк не добалакаі з дiвчатами; уже й Степан гукаі, щоб iти.