Подорож до Ельдорадо
- Автор: Лігостов Вільям Олексійович
- Год: 1983
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - «Подорож до Ельдорадо». Краткое содержание книги:
— Тож-то й воно! — сердито буркнув Панько Федорович. — Теоретично і я можу уявить, що ситий. Ну, нічого, якось переб’ємося, а от моторяку чим заправляти будемо? Га, Семйон?
Семен Михайлович пригадав напутні слова колишнього господаря човна і не зовсім упевнено мовив:
— Якщо він у діда на керосині тягнув… Дід же казав, що, певно, і на звичайній воді потягне. Може, заправимо? Вода тут все-таки не дніпровська, солі всілякі має і цей… як його… планктон.
Панько Федорович скептично гмикнув. Він все-таки кінчав замолоду курси трактористів і дещо розумівся на двигунах. Та найнадійніший, найдивовижніший у світі Л-6 похитнув і без того хиткі уявлення Панька Федоровича про невикористані резерви двигунів внутрішнього згоряння. Ще в Егейському морі Галасун мав змогу пересвідчитися: ті резерви — воістину невичерпні.
Тут я знову мушу зробити невеличкий відступ від сюжетної лінії, повернутися назад. Справа ось у чім. Ще в Егейському морі у наших аргонавтів кінчилася прісна вода. Пити забортну вони не наважувалися, приставати до берега боялися — хтозна, як зустріне місцеве населення, головне ж — місцеві власті. Та й мови ніякої іноземної не знали. Три дні їх мучила пекельна спрага. Надвечір третього дня Панько Федорович, який взагалі, як уже помітив читач, відзначається творчою вигадкою і всепереможним потягом до всього нового і прогресивного, надумав скуштувати воду, що безперервною цівкою б’є з вихлопної труби. Він перехилився з корми і набрав у кварту окропу з вихлопної труби. Остудив трохи, сьорбнув. Чистісінька тобі прісна вода! Шкода тільки, надто гаряча. Але й тут Галасун не сплохував. Він запропонував заварювати на тому окропі чайок. Так і робили надалі. Отже, проблема питної води була розв’язана, і звідси треба зробити висновок, що Л-6 може діяти одночасно і як опріснювальна установка. Очевидно, охолоджуючи циліндри, морська вода втрачає солі. Куди вони зникають — чи випаровуються, чи опадають в картер, — невідомо, але факт лишається фактом: кудись та сіль дівається. Тим-то пропозиція Купчика заправити бачок водою врешті-решт припала Паньку Федоровичу до душі.
— Ат! Щось та треба пробувати! — махнув він рукою. — Я завсігди за нове і прогресивне. Бельзин все одно-ось-ось кінчиться. Тіко я ось що думаю, Семйой. Чиста вода, хоч вона і з планктоном, та, натурально, не піде. Треба хоч чимось її здобрити. Раціо? Раціо! От, к прімєру, автол у нас є?
— Ще є літрів зо два.
Семен Михайлович набрав у каністру води, поставив її, крекчучи, на борт і трохи відлив. Потім заправив у каністру півлітри автолу і гарненько потермосив посудину, щоб воно все там добре перемішалося. Панько Федорович застромив у бачок спінінгове вудлище і, вийнявши його, встановив: бензину майже не було, мотор все одно ось-ось замовкне.
— Заливай! — скомандував і дав повний газ.
Семен Михайлович встромив у горлянку бачка лійку з густою мідною сіткою — щоб щось стороннє не попало — і вода забулькала в порожньому череві бачка. Мотор нічим не виказував свого невдоволення. Коли ж бачок наповнився, до «звірюки» дійшло, що його дурять, дурять до того ж безбожно. Моторяка чхнув сердито раз, вдруге, навіть зупинився був на хвильку, ніби прислухаючись, що то таке бурчить у нього в карбюраторі. Але він, видно, до того був розігрітий, що просто ліньки було спинятися, просто до того розкочегарився, що нудно було б йому мовчати. І мотор, найнадійніший у світі мотор Л-6, після глибокодумної цезури, почав далі вибивати, вистукувати свої бадьорі ямби і анапести.
Довго ще прислухалися до нього аргонавти, не довіряючи власним вухам, поки Панько Федорович не усміхнувся широко і не плеснув дружньо моторяку по станині.
— От за що я люблю стару отєчественну техніку, так це за надійність. Вигляду вона не має ніякого. А в роботі — хоч куди! Ти її не доглядаєш, ти її, натурально, гробиш, а вона хоч би що! Торохкотить і торохкотить. Раціо? Раціо! Ти тіко, Семйон, нікому-нікому! Повернемось додому — запатентуємо ізобрєтєніє.
Купчик вивчав лійку. Його увагу привернула сірувата драглиста речовина, що осіла на густому мідному ситечку.
— Що б воно таке могло бути, товаришу капітан?
Галасун і собі запустив вказівного пальця у лійку, понюхав його. Пахло морем, бензином і ледь-ледь автолом.
Панько Федорович вивалив на долоню драглі, ухопив потрісканими губами півжмені, пожував і, заплющивши очі, проковтнув. Гикнув, повідомив:
— Оце ж той планктон, натурально, і є. Якщо присолити і здобрити олійкою, то чого ж… можна спользувать як підножний корм. Натягни, Семйон, на підсаку марлю — бинти зший — і виловлюй цей холодець, у відро скидай.