Таємниця країни Суниць
- Автор: Полонський Радій
- Год: 1986
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Таємниця країни Суниць». Краткое содержание книги:
До цієї книги входить ще «Казка про викрадену зозулю», в якій пацюк разом з хлопчиком-хуліганом поцупили Час. Тільки ті, хто бачив підступних утікачів, здатні рухатися. Вони мусять повернути Час.
Дениско смикав себе за вухо. Треба було виграти хоч трохи часу, може, вдасться знайти якийсь вихід.
— А якщо ми здамося без бою, ви нас не битимете?
— Побачимо, — сказав Вухань.
— А навіщо нас кидати до ями? Нас зовсім не треба кидати до ями!
Дениско озирнувся на друзів: допомагайте!
— А я тут найсильніший, найхоробріший і найрозумніший! — випалив Кузька.
— Чи не зайдете до наших чудових трьох контор? — кланявся Кив. — Спеціально для вас поставили!
— А я все розкажу Бевзю П’ятому, нашому найрозумнішому!.. — подав голос Муха.
— Чики-брики! — гримнуло вороже військо.
— Ми вам і за три контори віддячимо! — підвівся на мотузяних стременах Вухань. — Бач які, три контори поставили!.. А хто вас просив ставити три контори?!
Дениско думав-думав і нічого не міг вигадати.
— А Кузьку, Кива і Муху ми теж кинемо у яму! — докінчив Вухань.
Зубань досі мовчав. А тут і він підвівся на стременах:
— Ми ваш ушіх битимемо, аж поки ви жробитесь шиніми від шиняків і горбатими від гуль!!!
Лариска голосно засміялася:
— Та він шепелявить!.. Оце так генерал!..
Зубань враз позеленів од люті.
— Шміяччя ж мене!.. Ну, жаждіть! — Він напружив голос і підняв над головою якусь торбу: — Я вам жараж покажу Кузьчину матір!
Крик жаху вирвався з сотень горлянок. Ябеди щезли з вікон. Ті, що були на площі, попадали в пилюку. Бевзики посипалися з велосипедів, поховали голови в коліна і завмерли. Кив і Муха теж упали долілиць. Муха тільки й встиг кинути:
— Пропали, як муха в окропі!..
Дениско, Лариска і Кузька зосталися на ногах.
А ті, на віслюках, міцно заплющили очі. Зубань навпомацки розв’язав торбу, і звідти вилетіла біла ворона.
Вона звилася вгору, склала крила і каменем телепнулась об землю. І тої ж миті перевернулася на золоту змійку.
Змійка підняла голівку і почала вихором обертатися навколо себе. І разом з нею від землі піднімався вир їдкої куряви.
Він зростав, зростав і раптом — зник. А на його місці стало таке, що Дениска і Лариска теж скрикнули і впали долі.
— Ма-ачуха!.. — протягнув Кузька.
Тепер тільки він один дивився на відьму.
Страховисько мало довге плескате обличчя. Ніс у нього був як баранячий ріг, а підборіддя — як носорогів ніс. Волосся на голові сіро-буро-малинове, воно ворушилося від люті. Вуха — волохаті, руді, очі — червоні, як палаюче вугілля. З-під синіх губ визирали чотири зуби, схожих на довгі дрючки. Відьма весь час клацала ними.
На кожній руці вона мала по два пальці з гострими залізними кігтями. Нога у відьми була тільки одна — велика, півняча.
Стрибаючи на тій нозі, вона наближалася до друзів. Кузька нахилився до Лариски:
— Пригадай же, Ларисонько, пригадай, любенька!..
Дівчинка, не підводячи голови, поманила хлопчика пальцем. Він нахилився зовсім близько до неї, А тоді швидко випростався, і дзвінкий Кузьчин голос пролунав над площею:
Навколо відьми знову закрутилася курява, А коли сіла, — на землі лишилася жалюгідна земляна жаба.
— Хутчій! — сказав Кузька.
Друзі підхопилися, посідали на велосипеди.
Дениско з Кивом, Лариска з Мухою, а Кузька — сам. Перш ніж сісти, дівчинка встигла поцілувати Кузьку в щічку, і він тепер полум’янів від гордості.
Вони промчали повз Зубаня і Вуханя, що сиділи на віслюках, заплющивши очі, між бевзиками, які боялися підвести голови від колін, поміж ябедами, які так само лежали в пилюці. Ніхто ще не знав, що Кузьчина мати навіки перевернулася на земляну жабу.
А жаба сиділа посеред площі і люто дивилась услід дітям. У неї швидко здувався і опадав білий пухир на шиї. Потім вона щось розпачливо квакнула, але цього ніхто не почув.
Загін поминув околицю і помчав дорогою. Муха раз по раз озирався на рідне місто, яке виднілося вдалині, і з образою вигукував:
— Ябеди нещасні! Язики розпустили! Аж на небі чути, як мухи кашляють!..
— Нас виручив Кузька! — крикнув Кив. — Хай живе Кузька!
Кузька скромно натискав на педалі.
Дорога вела через великий горб. На вершині Дениско спинив загін. Діти подивилися назад. І побачили погоню.
Зубань і Вухань з бевзиками оговталися і кинулися навздогін. Вся їхня армія мчала дорогою. Радники скакали попереду віслюками. Вони сподівалися, що діти незабаром натраплять на засідку безвусого.