Чорна Брама
- Автор: Михайлов Виктор Семенович
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: К. А. Срібна
- Жанр: Морские приключения
Электронная книга - «Чорна Брама». Краткое содержание книги:
З сторожового корабля прикордонники помітили в наших водах невідоме судно. Як згодом з'ясувалося, ворог намагайся висадити диверсанта в районі скелі Чорна Брама. Підозрілий інтерес до таємничої скелі виявляє й інший ворожий мотобот.
Радянські моряки викривають підступні плани ворожої розвідки і знешкоджують їх.
Рано-вранці прийшов по капронову сітку Щелкунов з матросом. Він зібрав зі столу сітку, а матрос запалив біли порога жмут принесеного з собою ялівцю. В хату потягло густим димком, що навіяв якийсь сумовитий настрій Щелкунов тримав над вогнищем сітку і щось шепотів та примовляв.
— Дурень ти, Щелкунов! — незлобливо кинув йому Вергун, збираючись у море.
— Ось нехай побачимо, дурень чи, може, розумніший за вас буде! — огризнувся Щелкунов.
Відчувши на собі осудливий Глафірин погляд, Вергун, виправдовуючись, сказав:
— Бачиш, Глашо, в народній прикметі є глузд — помори сітку обкурювали димом, бо була вона з білої нитки плетена, — щоб риба її не бачила. А ця сітка фарбована. Виходить, дурість, та й годі…
— Звичай не рокан[15] — з плечей не скинеш, — лагідно, але з докором промовила вона.
Щелкунов з матросом понесли сітку. Вергун зупинився біля дверей.
Глафіра зібрала чоловікові харчі в дорогу, загорнула в газету, перев'язала мотузочком і, поклавши край столу, подала йому руку.
Вони попрощалися. Вергун взяв зі столу пакунок, вийшов з дому, не озираючись почав спускатися до бухти. Він знав: однаково Глаша не вигляне у вікно, не вийде на поріг, на пірс, як інші, не прийде проводжати. Горда. Всі вони, койдинські, отакі. Це про них кажуть:
«Якщо в Койді хліба не буде, риби не буде, солі не буде — Койда самою славою проживе!»
Ось які койдинці!
«БЕНОНІ»
Остап Максимович прокинувся рано. Поставивши на електропічку чайник, він відчинив кватирку і за звичкою, набутою ще у військовому училищі, взяв гантелі. Хоч би як він втомився, хоч би як пізно ліг звечора, десятихвилинна ранкова зарядка стала для нього такою ж потребою ранкового туалету, як душ або гоління. Голився він щодня, спершу тому, що цієї елементарної охайності вимагало від нього високе звання офіцера, а тепер ще й тому, що борода стала сивою і хотілося приховати це не лише від товаришів, а й від самого себе.
Під час гоління він розглядав своє обличчя в дзеркалі. Колись очі Остапа Максимовича були красиві, променисті, а тепер злиняли, ніби вицвіли, час пригасив їхній молодий блиск. Волосся, хоча й не втратило свого колишнього кольору, стало рідким.
— Так, — зітхнув Остап Максимович, — час іде.
Стоячи біля вікна, він милувався панорамою, що відкривалась перед ним. Це місто і порт зростали разом з ним, на його очах.
Крізь кватирку доносились звуки тифонів, гудки буксирів, сирени катерів, пахкання парових кранів, вуркотіння лебідок.
Його зір охоплював увесь порт: сотні суден тралового флоту, сейнерів, рефрижераторів, великих, з білими надбудовами красивих пасажирських теплоходів, суховантажних «комерсантів», «іноземців» — датчан, норвежців і шведів, — вони вантажили в свої трюми апатит.
Велика хмара, гнана північно-східним вітром, швидко закривала частину горизонту. Вітер ніс сухий, шорсткий, як пшоно, сніг. Трохи південніше небо було світлим. Яскрава райдуга зводилася десь там, за сопками протилежного берега, і губилася високо-високо в густій синяві.
По вулиці строєм з піснею крокувала до їдальні рота курсантів-прикордонників.
Остап Максимович пішов до кухні і налив собі склянку міцного чаю.
В загін полковник прийшов, як завжди, раніше за всіх. Ще внизу, коло вітрини з призовими кубками, черговий по частині віддав йому рапорт. На площадці третьою поверху прикордонник, що стояв на посту біля прапори, привітав його «на караул».
Остап Максимович зайшов у кабінет і викликав до себе операційного чергового.
Доповівши про зміни в оперативній обстановці протягом ночі, черговий додав:
— Щойно, товаришу полковник, надійшло донесення.
Полковник узяв радіограму і, відпустивши чергового, прочитав:
«У квадраті 35–41 виявлено норвезьке судно „Хьєкке Уле“, що йде курсом зюйд-ост. Паралельним курсом на чотири кабельтових мористіше — мотобот без флага „Беноні“».
Остап Максимович підвівся, вийшов з-за столу, взяв з полиці норвезько-російський словник і знайшов потрібне слово.
«Хьєкке» — красень. «Уле» — власне ім'я. Виходить «Красень Уле». Що ж до «Беноні», то коли його не зраджує пам'ять, це герой однойменного роману Кнута Гамсуна.
Потягши за шворку, полковник відкрив велику карту Кольського півострова, що висіла на стіні за кріслом, підставив драбинку і піднявся на один щабель.
15
Рокан — куртка з непромокальної (прооліфеної) тканини, яку надівають поверх одягу на морських промислах.