Богун

— І батько католик, і дід; тільки, казали, прадід був грецької віри.

— Та хіба в тому річ?..

— От і Ярема Вишневецький був православний, та що з того?..

— Ну, про Ярему вже й не кажи: він би живимй козаків у землю позакопував. А от що Кричевський воюватиме з Хмелем — це дивно.

— Воюватиме й з Хмелем, і з кожним; хто проти Речі Посполитої повстане. І нам треба воювати, — казав дехто з реєстрової старшини, — годі вже, нам отих ребелій, все одно ні де чого Доброго не доведуть!..

З такими не сперечалися:

— Старшині що? Порозсідалися собі на хуторах, цвенькають потроху по-лядськи, набувають грунта, багатіють, дехто навіть прізвища поперекручував на панський штиб. На чортового батька таким козацькі права?

— Постинати б їх, зрадників, усіх до одного!..

— Кричевський, дарма що лях, а куди кращий од цих підляшків…

— Але чого все ж таки так радіє Кричевський?.. Вчора надвечір приїхав до нього якийсь шляхтич. Дехто казав, що з Бродів — з листами від пана хорунжого коронного, інші навіть божилися, що з Корсуня чй з Богуслава, але напевно сказати ніхто не міг. Сам же шляхтич на диво був мовчазний і навіть за кухлем доброго меду язика не розв’язував. Можливо, що йому взагалі важко було говорити; через усю праву щоку, закриваючи око й більшу частину лоба, туго намотана була в того шляхтича широка обв’язка: певно, не так ще давно хтось добренько почастував шаблюкою. І з ногою щось було в шляхтича не все гаразд: чи то теж від удару, чи може й зроду було так, але щось уже дуже припадав пан Цибульський на ліву ногу.

— Та який з нього в чорта Цибульський? — сміялися козаки. — Пан Кривуля — та й годі…

Так і звали його ввесь час — Кривуля.

— А що, Кривуля знов у пана полковника?..

— Знов.

— Усе листи читають?

— Та хто його розбере: і листи читають, і розмовляють, а то й просто так сидять та венгжину посмоктують.

— А чого ж той Кривуля без пахолків приїхав?

— Та, кажуть, розбіглися в нього пахолки коло самого Чигирина…

— Та ну?

— От тобі й тпру! Пахолки, певно, не дурні: до Хмельницького ж зовсім тут недалеко…

— А що, хіба вирушив з Січі Хмельницький?

— Та хто й зна… А тільки щось дуже заворушилася старшина…

Про те, що Хмельницький з трьома тисячами запорожців та втікачів з України йде проти польського війська, офіційних відомостей не було. Але всі, навіть прості козаки й жовніри, про це знали. Дивувалися, що Кривуля теж, певно, збирався в похід, бо навішав на себе стільки зброї, що просто курам на cміх.

— Чи не занадто вже, пане Яне? — посміхаючись казав Кричевський. — Гляди, щоб це тебе якось не зрадило…

— Нічого, пане полковнику: Ян Цибульський, шляхтич з-підо Львова, тільки так і може вдягатися…

— Виходить, то якийсь варіят, той Цибульський?

— Га-га-га! Авжеж варійт!..

— Ну, а коли знає його тут хто-небудь?

— Знає? Про нього, треба гадати, багатьом відомо…

А бачити його напевно ніхто не бачив: сидить у себе на хуторі за лісами й ярами вже добрий десяток літ.