Хвилі над нами
- Автор: Хлудова Ольга
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Є. Колош
- Жанр: Природа и животные
Электронная книга - «Хвилі над нами». Краткое содержание книги:
У прозорій морській воді линуть силуети риб, медуз, похитуються нитки водоростей.
А на самому березі стоїть група дивних засмаглих людей: у них великі жаб'ячі лапи, на обличчях скляні маски. Що вони збираються робити?
Та ось ці дивні люди без сплеску пірнають у воду. Серед них і автор книжки — художник-зоолог Ольга Флорентіївна Хлудова, ентузіаст підводного спорту і великий любитель природи. Вона сама ілюструвала книгу «портретами» своїх «персонажів».
Мета автора — ознайомити читача з підводним світом прибережних зон Чорного і Азовського морів, з його звичайними мешканцями, яких може зустріти будь-який нирець.
Перед очима допитливого читача відкривається багатогранне і цікаве життя таємничого підводного світу — ще одного чудового куточка природи нашої Батьківщини.
Уся книжка просякнута великою любов'ю до мешканців підводного світу, до природи і написана захоплююче, з живим і теплим гумором.
Можливо, кефаль давно не була в цих водах, звичайно вона підходить до кримських берегів ще навесні, але ми її не подибували до цього дня. А після першої зустрічі кефаль почала з'являтися у все більшій кількості, і незабаром вздовж карадагських бухт пішли один за одним косяки цієї чудової риби. Звичайно в такому косяку було п'ять-шість штук. Вони проходили біля самого берега. Навіть коло пляжу біостанції, де бувало досить багато людей, кефалі безбоязно плавали між купальниками на глибині півтора-два метри. Коли їх помічали, тоді обов'язково знаходилися дурні, які кидали у воду великим камінням в надії забити кефаль. У рибу, зрозуміло, вони не влучали, риба встигала ухилитися від каменя, зате ногам оточуючих діставалось іншим разом досить відчутно.
Кефаль підходить до берегів, шукаючи корм. Дуже цікаво спостерігати косяк кефалі, що живиться. Вона вибирає крупні камені з рідкими нитковидними водоростями або камені, покриті шаром діатомових обростань.
Кефаль іде недалеко від дна і по плавній кривій спускається до такого каменя. Не сповільнюючи руху, вона проводить по каменю губами, немов зчищаючи корм з його поверхні. Потім підіймається трохи вище і знову плавно опускається до іншого каменя. Рухи першої кефалі повторюють інші риби, що йдуть за нею. Якщо після цього подивитись на камінь, на ньому виразно видно смуги прим'ятих і розріджених водоростей.
Кефаль.
Кефаль з'їдає ті пишні обростання діатомових, що ними покрито все — і каміння, і кожна гілочка водоростей; можливо, вона збирає таким чином і детрит (органічні залишки) з поверхні каменя. Інколи можна було бачити, як кефалі живляться на замуленому піску між скелями, але це бувало рідко.
Віталій почав ганятися за кефаллю з своїм підводним фотоапаратом, і ми з Валею трохи раді цьому. Звичайно він примушував нас позувати йому під водою.
Найулюбленішим місцем для зйомки були скелі між Кузьмичевим каменем і стіною Левінсона. Там на глибині чотирьох-п'яти метрів стоять дві скелі. Їхні вершини стикаються і утворюють невелику арку. Ранковими годинами сонячне проміння пронизує воду за аркою з боку моря. Кам'яні склепіння і гірлянди цистозири темним силуетом вирізьблюються на фоні води, що світиться.
Віталія тягло до цього місця, наче магнітом. Ми пірнали в арку або пропливали на її фоні. Потім пірнав Віталій, і ми повинні були знімати його. Нам уже досить-таки набридло позувати перед невтомним фотографом, тим більше, що він не проявляв плівку до останніх днів роботи на Карадазі, а ми скептично ставилися до його нескладного обладнання.
Хто б міг повірити, що в нього вийдуть чудові фотографії, яким я заздрю до сьогоднішнього дня! Кефаль він знімав так само захоплено, як і нас, просто-таки з професійною майстерністю, а проте фотографії риб вийшли в нього не дуже вдалі.
З тим же явищем я зіткнулася і в наступні подорожі. Рибу, особливо в трохи каламутній воді, добре видно оком, коли вона рухається. Здається, зробити чітку фотографію з риби дуже просто. Коли вона знята кінокамерою, її чудово видно на екрані. А хороша статична фотографія не виходить.
Я знімала на Азовському морі кефаль, що саме живилася серед піщаних лисинок у заростях зостери. Мені щастило підібратися до косяків на відстань метра, але риби виходили на знімку невиразні, розпливчасті, хоч вода була відносно прозора. Зробити різкий знімок який би точно передав забарвлення і форму кефалі, мені так і не пощастило. Може, у цьому винне моє невміння, а може, відіграло роль забарвлення кефалі, що маскується у воді. Не знаю чому, але гарного знімка кефалі під водою на фоні дна у мене ще нема.
Біля кримських берегів звичайно зустрічаються три види кефалі: лобан, сингіль і гостроніс. Відрізнити їх одну від одної у воді тільки за зовнішнім виглядом не дуже легко. Найпростіше, мабуть, пізнати лобана. Він товстіший, масивніший від інших кефалей, морда в нього тупіша і лоб ширший. Спинка зеленувата, боки матово-жовті з буруватими поздовжніми смугами, на зяберних кришках темна пляма. Це найкрупніша кефаль Чорного моря; її окремі екземпляри досягають понад 70 сантиметрів завдовжки і до 12 кілограмів ваги. Частіше, зрозуміло, зустрічаються лобани завдовжки 40–50 сантиметрів.