Подвійний Леон. Іsтоrія хвороби

— Його давно заборонили, — каже зненацька гіпертонік.

Та як це могли заборонити, коли офіційно його ніби ніколи й не використовувалося. Заборонити його, означало би привідкрити брудні секрети вітчизняної каральної психіатрії! (Після звільнення я ще раз почав досліджувати різноманітні рецептурні довідники й медичні енциклопедії, де сульфазином цілком легально називали, — цитую: « сульфаніламідний препарат пролонгованої дії, активний як щодо грампозитивних, так і грамнеґативних бактерій (стафілококи, стрептококи, пневмококи, збудники малярії тощо). Призначається при пневмонії, сепсисі, менінгіті, дизентерії та інших інфекційних захворюваннях».То може, мене підозрюють на дизентерію? Трохи згодом я запитав знайомого нарколога, який перекинувся в нейрохірургію, що він думає про  т о й  сульфазин, не зафіксований в жодній доступній медичній літературі. Він якось дивно подивився на мене і не зовсім зрозуміло відповів: «Ну, знаєте, в медицині бувають свої спеціальні фокуси…», по чому став поспіхом прощатися. Так і сказав: «У медицині бувають свої фокуси», — гадом буду. Просто цирк якийсь).

Тепер не залишалося нічого іншого, як надіятися на Бога та на те, що мій дезорієнтований організм помилиться і сприйме  т о й  сульфазин за звичайний, то ж я, підлікувавши заодно застарілі менінгіт, дизентерію й сепсис, виберусь таки із цього гадючого лігва Закритого Типу.

Сьогодні чергувала горбатенька, низенька медсестра в окулярах із товстезними лінзами — найприємніша з усіх. Відбувши всі попередні процедури, я спробував умовити її не колоти мені клятий сульфазин. Мовляв, мені завтра зранку на роботу і таке інше, а ви ж знаєте, які бувають наслідки. Однак вона лише скрушно похитала головою — не виконати наказ фрау Де тут було смерті подібним. Жива ще була пам'ять Майданека, Освенціма й Варшавського ґетто. Ризикувати не хотів ніхто.

— Ну добре, тоді, може, вколете мені мінімально можливу дозу. Яка вам різниця. Мені ж завтра до праці — я домовився про денний стаціонар, — мушу бути в формі. А відмітку собі в журналі зробите, яку потрібно.

Не знаю, послухала вона мене чи ні, затягуючи в шприц в'язку жовтувату рідину. Принаймні порадила:

— Укол цей дуже болючий. То ви собі прикладайте до того місця пляшки з теплою водою — швидше розсмокчеться і подіє швидше. Наберіть у пляшку гарячої води і прикладайте. Вколоти вам ще снодійне?

— Та ні, якщо вже так, до давайте краще піґулками. Вони повільніше, а отже довше діють. А прокинутися в критичний час між четвертою і п'ятою — найгірше, — тоді вже точно не заснеш і будеш довга склеювати огризками своїх нервів пошматований світанок. Краще піґулки. Вип'ю їх якомога пізніше.

— Знаєте, ви просто супер, — сказала чомусь вона (хоч хтось оцінив мою доморослу кваліфікацію), — але піґулки вам доведеться випити в моїй присутності — таке розпорядження Дарії Юріївни.

— А-а, розумію. Боротьба з потенційним дезертирством. Ordnung vor allen Dingen.

— Прошу?

— Та ні, це я так. Про себе, — муркнув я, дивлячись, як вона простягає мені цілу жменю капсул.

— І це все мені?

— Дарія Юріївна так призначала, отже все це ваше. Запийте.

— Нічого, — спокійно проковтнувши усе нараз, відказав я. — Дуже вам дякую.

— Якщо вночі буде щось потрібно — заходьте, я чергуватиму.

— Ще раз дякую. На добраніч.

На справді добру ніч чомусь великих сподівань не покладалося. Сколена й без того задниця розжилася на ще один різновид болю, то ж я, не відкладаючи справи в довгий ящик, відразу набрав у пляшку з-під мінералки гарячої води й уклався зручно, підігріваючи таким чином свій бойовий дух, сконцентрований, як і у всіх професійних втікачів, у сідницях. Матерія з духа не виникає? Принаймні в цьому випадку повинна виникнути. Або навпаки — з матерії дух. Треба протриматися будь якою ціною, інакше гаплик. Залишатися довіку євнухом у цьому гаремі євнухів мені не хотілося.