Таргани
- Автор: Несбё Ю
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-966-03-6507-0
- Переводчик: К. Г. Дуброва
- Жанр: Криминальные детективы
Электронная книга - «Таргани». Краткое содержание книги:
— Як це?
— Що робить типовий власник мобільного телефону, коли сидить у мотелі й на когось чекає, а цей хтось теж має мобільний телефон і саме в цей момент їде до мотелю, застряючи в жахливих заторах на дорогах Бангкока?
— Він дзвонить і запитує, чи довго ще йому чекати, — відповіла Крамлі, і здавалося, вона досі не розуміє, що він має на увазі.
— У Мольнеса був телефон «Нокіа», такий, як у мене. — І Харрі дістав телефон. — Як і більшість сучасних мобільних, він зберігає в пам’яті останні п’ять-десять дзвінків. І ймовірно, Мольнес розмовляв з убивцею до його приходу, а тому той знав, що його можуть знайти за набраними номерами у мобільнику.
— Ну так, — протягнула вона без особливого захвату. — Він міг просто стерти всі номери й покласти телефон на місце. Але в нас тепер є побічний доказ: убивцю Мольнес знав.
— А якщо телефон був вимкнений? Хільде Мольнес пробувала додзвонитися чоловікові, але марно. А без пін-коду вбивця не зміг би стерти в телефоні номери.
— О’кей. Тоді нам треба зв’язатися з телефонною компанією й одержати перелік номерів, за якими дзвонив Мольнес того вечора. Однак співробітники, які звичайно допомагають нам у таких справах, уже закінчили роботу, так що я подзвоню їм завтра вранці.
Харрі потер потилицю.
— Це не обов’язково. Я розмовляв із Нхо, він цим займається.
— Ясно, — сказала вона. — Ти навмисно зробив це не через мене?
У її голосі не чулося ні роздратування, ні виклику. Вона запитала тільки тому, що Нхо був її підлеглим і Харрі порушив ієрархію. І справа не в тому, хто тут начальник, а хто ні, а в тому, що ефективніше для розслідування. А це вже в зоні її відповідальності.
— Вас не було на місці, старший інспектор Крамлі. Вибачте, якщо я поквапився.
— Не варто вибачатися, Харрі. Ти ж сам кажеш, що мене в той момент не було. До речі, можеш звати мене Ліз.
Тепер вони піднімалися вгору річкою й уже встигли пропливти досить далеко. Старший інспектор показала пальцем на будинок, оточений великим садом.
— Там живе твій співвітчизник, — вимовила вона.
— Звідки ти знаєш?
— У пресі був скандал, коли він побудував собі цей будинок. Бачиш, він схожий на храм. Буддистів обурило, що язичник живе в такому житлі, вони вважають це блюзнірством. До того ж вони наголошували на тому, що будинок зведено з колишнього бірманського храму, котрий перебував на спірній прикордонній території з Таїландом. У ті часи там було важко, раз у раз зчинялася стрілянина, так що люди їхали хто куди. А норвежець купив задешево цілий храм, й оскільки північні бірманські храми побудовані з тикового дерева, він зміг розібрати його й перевезти до Бангкока.
— Це ж треба, — здивувався Харрі. — І хто це?
— Уве Кліпра. Один із найбільших будівельних підрядчиків у Бангкоку. Думаю, ти ще почуєш про нього, якщо затримаєшся в нас трохи довше.
І вона наказала весляреві повертати назад.
— Нхо, мабуть, уже одержав список дзвінків. Як щодо того, щоб замовити їжу з доставкою?
Список справді вже чекав на них, поховавши теорію Харрі.
— Останній дзвінок був зареєстрований о сімнадцятій п’ятдесят п’ять, — заявив Нхо. — Інакше кажучи, приїхавши в мотель, він нікому не дзвонив.
Харрі подивився в пластикову миску із супом-локшиною. Білі смужки нагадували бліді, заморені спагеті, і він щораз здригався, коли вони зринали в самому несподіваному місці, тільки-но він намагався підхопити їх паличками.
— Однак номер убивці може бути й у цьому списку, — промовила Ліз із напханим ротом. — Інакше навіщо йому було красти мобільник?
Увійшов Рангсан і повідомив, що тут Тоня Гардінг, у неї беруть відбитки пальців.
— Можете поговорити з нею, якщо хочете. І ще дещо: Супаваді сказав, вони перевірять ампулу з машини, результати будуть відомі завтра. Нашою справою займаються в першу чергу.
— Передавай їм привіт і скажи коп кон крап, — відповів Харрі.
— Що-що?
— Скажи їм спасибі.
Харрі дурнувато усміхнувся, а Ліз, подавившись, закашлялася так, що рис розлетівся по стінах.
Розділ 13
Харрі не знав, скільки повій сиділо в коридорі, чекаючи на допит, він тільки бачив, що їх багато. Здавалося, вони з’являються у справах убивств так само регулярно, як мухи злітаються на коров’ячий корж. Не тому, що обов’язково замішані в цьому, а тому, що їм завжди є що розповісти.
Він чув, як вони сміються, лаються, плачуть, він водив із ними дружбу, сварився з ними, влаштовував їхні справи, порушував обіцянки, бував ними обпльований і битий. Однак було в цих жіночих долях, у тих обставинах, які їх сформували, щось таке, що він, як йому здавалося, знає й відчуває. Але от чого він ніяк не міг зрозуміти, так це їхнього незнищенного оптимізму: зазирнувши в саму безодню людської ницості, вони, проте, вірили, що є на світі гарні люди. Але ж він знає поліцейських, які так зовсім не вважають.