Гра дзеркал

Вона була сердита. Її гнів знайшов собі вихід у хрипкій гостроті голосу.

Повільно, недовірливо Кері Луїза ступила крок до дверей. Льюїс Сероколд поклав руку їй на плече.

— Ні, моя люба, дозволь, я піду.

Він підійшов до дверей і вийшов із зали. Доктор Мейверік, кинувши сповнений сумніву погляд на Едгара, подався за ним, Міс Белвер теж пішла з ними.

Міс Марпл обережно допомогла Кері Луїзі опуститися на стілець. Вона сіла, її очі були наповнені болем і жахом.

— Кристіана вбито? — повторила вона знову.

Вона промовила ці слова тоном скривдженої дитини.

Волтер Хад залишився поруч із Едгаром Лоусоном, спопеляючи його поглядом. У руці він тримав револьвер, який підібрав із підлоги.

Місіс Сероколд запитала з подивом у голосі:

— Але хто міг захотіти вбити Кристіана?

Це було не те запитання, яке вимагало відповіді.

Волтер процідив крізь зуби:

— Психи! Усі вони тут божевільні та психи.

Стівен підійшов ближче до Джіни, ніби готуючись захистити її від будь — якої небезпеки. Її юне приголомшене обличчя було найяскравішою річчю в кімнаті.

Несподівано парадні двері відчинилися, й струмінь холодного повітря залетів до зали разом із чоловіком у важкому пальті.

Його веселе привітання прозвучало неймовірним дисонансом.

— Вітаю вас, люди, що тут у вас відбувається сьогодні вночі? На дорозі густий туман. Мені довелося їхати збіса повільно.

Протягом якоїсь миті ошелешеній від подиву міс Марпл здавалося, що її зір роздвоївся. Адже один і той самий чоловік не міг стояти біля Джіни й заходити у двері. Потім вона зрозуміла, що це була тільки схожість, а коли придивитися уважно, не така вже й близька схожість. Двоє чоловіків були вочевидь братами з досить сильною родинною схожістю, але не більше.

Якщо Стівен Рестарік був тонкий майже до виснаження, то новоприбулий був повний. Велике пальто з каракулевим коміром було щільно підігнане під його повне тіло. То був вродливий молодик, а вираз його обличчя був позначений авторитетністю й світився добрим гумором успіху.

Але міс Марпл помітила ще одне. Його погляд, коли він увійшов до зали, негайно зупинився на Джіні.

Він спитав із легким сумнівом у голосі.

— Ви мене чекали? Ви отримали мою телеграму?

Він звертався тепер до Кері Луїзи. Підійшов до неї. Майже машинальним рухом вона простягла йому руку. Він узяв її й обережно поцілував. То був приязний жест пошани, а не просто вияв театральної чемності.

Вона прошепотіла:

— Звичайно, Алексе, любий, звичайно. Але, ти ж бачиш… сталися непередбачені події…

— Події?

Мілдред розповіла йому про те, що сталося, розповіла з якоюсь похмурою втіхою, що здалася міс Марпл бридкою.

— Кристіан Гульбрандсен, — сказала вона. — Мій брат Кристіан Гульбрандсен щойно знайдений мертвим від кулі.

— Святий Боже! — У голосі Алекса прозвучало щось більше, аніж приголомшений подив. — То він наклав на себе руки?

Кері Луїза стрепенулася.

— О, ні, — сказала вона. — Він не міг накласти на себе руки. Тільки не Кристіан. О ні.