Рекламне бюро пана Кочека
- Автор: Тевекелян Варткес Арутюнович
- Год: 1969
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Карл Скрипченко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Рекламне бюро пана Кочека». Краткое содержание книги:
Чабан і пекар, наборщик і боєць загону ЧОП, студент Інституту народів Сходу і партійний працівник, співробітник радянського повпредства в Ірані і директор великого текстильного комбінату… Багата на події біографія згодом дала матеріал для творчості письменника.
Перші романи В. А. Тевекеляна «Життя як воно є» і «Життя починається знову» побачили світ 1950 року.
Значним творчим доробком письменника стали книги «Граніт не плавиться» (1962) та «За Москвою-рікою» (1966).
У своєму новому романі «Рекламне бюро пана Кочека» (1967) Тевекелян відтворив подвиг молодих радянських розвідників-антифашистів, які чотирнадцять довгих років жили і працювали за кордоном, гуртуючи навколо себе бійців проти фашизму.
У книзі намальовано яскраву картину міжнародного життя напередодні другої світової війни.
По дорозі в контору Василь купив найдорожчу ракетку. Сьогодні йому поталанило. Замовлення оформити всі вітрини великого універсального магазину в центрі Парижа — не тільки вигідна операція, яка майже повністю завантажить роботою майстерню, але й чудова реклама для фірми. А відвідини тенісного клубу дадуть можливість йому, нарешті, розширити коло знайомств. Ось тільки чи зуміє він зіграти так, щоб звернути на себе увагу? З поганим тенісистом ніхто не захоче грати…
У конторі Василь застав Жубера. Бачачи безперечні успіхи фірми, а головне, як дедалі більше зростають прибутки, Жубер, хоч, як і досі, не втручався у справи, все-таки почав щодня приходити в контору. Інколи він навіть спускався вниз, у майстерню, розмовляв з художниками.
Василь розповів компаньйонові про свою зустріч з директором-розпорядником універсального магазину.
— Наша майстерня буде забезпечена постійною роботою, і ми спокійно зможемо подумати про нові замовлення. Може, навіть за межами Франції…
Жубер підвівся, почав ходити по конторі, тихенько насвистуючи арію з оперети.
— Знаєте, дорогий Кочеку, у вас справжній талант організатора! І я, не будучи пророком, передрікаю вам блискуче майбутнє. Повірте мені, через кілька років ви орудуватимете дуже великими справами!
— Дякую. Але чому орудуватиму дуже великими справами тільки я, а не ми з вами?
— Хіба я буду вам потрібен? Коли ви освоїте підводні камені Парижа, я навряд чи знадоблюся вам…
От, виявляється, в чому заковика! Жубер боявся лишитися знову сам, знову все втратити. Василь не дав компаньйонові договорити:
— Я до скону буду вдячний вам! — сказав він. — Якби не ви, мені б не бачити Парижа… Давайте обміркуємо інше. За минулий місяць наші прибутки становлять сорок три тисячі франків. Тепер ми можемо дозволити собі купити нове обладнання. Я зараз домовляюся з власником сусіднього будинку про оренду підвального приміщення для майстерні. Але було б розумніше перевести майстерню кудись за місто, — там орендна плата менша. Проектне бюро на чолі з Борро і Домініком залишиться тут, а Гом'є можна доручити керівництво майстернею. І ще. Як ви думаєте, Жубере, чи не пора нам підвищити платню художникам?
— Але ж ми зовсім недавно підвищили її?
— Вони погодились у свій час на мізерну оплату тому, що бачили — у нас самих ще нічого нема. І не ремствували. Потім ми встановили по тисячі франків Домінікові і Гом'є, а Борро, як головному художникові, тисячу п'ятсот франків на місяць. Тепер буде справедливо добавити всім хоча б по п'ятсот франків. Вони добре працюють, і такий жест з нашого боку ще більше підбадьорить їх!
— Я не заперечую. Тільки не слід потурати їм. Людям цього гатунку не властиве почуття вдячності, — скільки б ви їм не давали, вони все одно вважатимуть, що ви експлуатуєте їх. Хочу нагадати вам, що не так давно я, власник бюро, брав собі на прожиток тисячу, тисячу двісті франків на місяць.
— Тепер ви маєте можливість брати по три тисячі!
— Думаєте, це не зашкодить фінансовому становищу фірми? — Жубер втупив очі в компаньйона.
— Ніскільки! Адже наш основний капітал перевалив за сто тисяч франків, і ми тепер не користуємось банківським кредитом, щоб не платити зайві проценти. Якщо не станеться нічого надзвичайного і ми зможемо налагодити ділові стосунки з іншими країнами, гадаю, що через рік наш капітал становитиме не менше чверті мільйона, враховуючи все майно, звичайно…
— Ви просто геній, Кочеку!.. За десять років моєї праці тут я жодного разу не міг дозволити собі брати на особисті витрати стільки грошей… Що ж до ваших пропозицій про перенесення за місто майстерні і про купівлю нового обладнання — робіть, як вважаєте за потрібне!..
Увечері, повернувшись додому, Василь обняв Лізу і закружляв з нею по кімнаті.
— Ну, старенька, все йде, як кажуть стратеги, за заздалегідь накресленим планом!
— Пусти, пусти, скажений… Що я тобі, дівчинка?.. Навіть у голові запаморочилося!
— Скоро у нас з тобою ще не так запаморочиться в голові.
— Чому ж це?
— Завтра у мене іспит! — Він дістав з чохла ракетку і помахав нею.
— Нічого не розумію!
— Спробуємо цією ракеткою відчинити двері за сімома замками. Словом, директор-розпорядник універсального магазину, він же віце-голова тенісного клубу, запросив мене завтра на партію. Якщо зумію показати себе, вважай, що завдання «батька» буде виконано. В тому клубі збирається вишукана публіка, серед неї-бо вже знайдуться потрібні нам люди.
— А в мене теж радісна новина. Я дістала дозвіл відвідувати лекції на східному факультеті Сорбонни.