Пер. Андрія Содомори
Про гарячку чи остуду шкода мови. Ба, хто б міг подумати, що дука Бретонського[53] задавлять у натовпі, як це сталося під час в'їзду папи Климента[54] (мого сусіди) до Ліона? А чи не бачили ми, як один із наших королів загинув, розважаючись на бенкеті? А хіба один із його предків не помер, поранений диким кабаном? Есхіл, попереджений про те, що йому судилося загинути під обваленим дахом, остерігався даремно: його забиває на смерть черепашачий панцир, вислизнувши з пазурів орла у повітрі. Ще хтось сконав, подавившись виноградним камінцем; один цісар розпрощався зі світом від подряпини гребінцем під час чесання; Емілій Лепід, спіткнувшись на порозі; Авфідій, ударений у лоба дверима при вступі до сенату; навік заснули між стегнами жінок Корнелій Ґалл, претор; Тигеллін, начальник варти у Римі; Людовіко, син Ґвіда Ґонзаґи, маркіза Мантуанського; а також (ще шпетніший приклад) Спевсипп, філософ платонівської школи, він же папа. Горопашний суддя Бебій, — відсунув засідання на тиждень, не поспівши водночас відрочити свою смерть! А лікар Кай Юлій, акурат у ту хвилю, коли намащував очі хворому, навік склепив свої власні. Або, з вашого дозволу, наведу такий приклад: рідного мого брата, капітана Сен-Мартена, відомого своєю відвагою двадцятитрьохрічного юнака, вдарила під час гри опука, поціливши вище правого вуха, без сліду рани чи навіть синця; він не присів після цього, ба навіть не зігнувся; і ось через п'ять чи шість годин брат гине від апоплексії, спричиненої цим ударом. Маючи перед очима такі часті й такі буденні приклади, чи можемо ми позбутися думки про смерть і не дізнавати щомиті відчуття, ніби вона вже тримає нас за горло?
Аби тільки не гризтися, а як цього досягти — хіба це важливо, скажете ви! Ба, я теж такої думки, і захисту від ударів не довелося шукати, хоч у шкурі теляти, я напевняка від нього не відмовлюся. Я згоден на все, аби лиш мати спокій. І для цього ступлю на найлегшу для себе путь, яку тільки знайду, ба навіть путь безславну та скромну:
Краще хай кажуть, що я не поет, а дивак і нездара,
Лиш би своїм я втішавсь, хоч і хибним, ніж мав би каратись,
Бачачи хиби свої.
Горацій, Послання, Кн. II, 2, 126
Пер. Андрія Содомори
Але було б шаленством думати, ніби цією дорогою можна дійти до мети. Люди йдуть, крутяться, тупцяють на місці, танцюють, а про смерть ані гадки. Усе добре, усе якнайліпше. Натомість коли вона прийде, або до них, або до їхніх жінок, дітей та приятелів, застукуючи їх зненацька і знагла, — що за побивання, що за зойки, що за шал та розпука! Чи бачили ви коли-небудь когось розчавленішого за них, навіснішого, розгубленішого? Треба ж бо думати про це завчасу, адже така тваринна безтурботність, хай навіть зроджена у голові розумної людини (річ, як на мене, абсолютно неможлива), надто дорого нам обходиться. Якби то був ворог, від якого можна утекти, я б не завагався скористатися цим щитом боягузів. Та оскільки смерті не відперти, оскільки вона з однаковим успіхом настигає що втікача і страхопуда, що храбра-небояна,
А смерть нещадна й за втікачем майне,
У спину вдарить боязкому,
По підколінку різне тремтливім.
Горацій, Оди, Кн. III, 2, 14
Пер. Андрія Содомори
і оскільки й найміцніший панцер для неї не затула,
Закуй свою голову в бронзу й залізо,
Смерть її викурить з тої твердині.
Проперцій, III, 18, 25
навчаймося мужньо ставити їй чоло і битися сам на сам. Аби з самого початку позбавити її найбільшої переваги над нами, оберімо шлях, цілком супротивний звичному; позбавмо її загадковості, спілкуймося з нею, звикаймо до неї; тримаймо її в умі як постійну нашу супутницю, повсякчас викликаймо її в уяві у всіх її відмінах. Як спіткнеться наш кінь, як упаде згори цеглина, як уколе нас шпилька, приказуймо щоразу: «А що, хоч би й смерть!» І в такий спосіб гартуймося, покріпляймо дух. Серед забав та веселощів хай лунає у вухах цей приспів, цей нагад про людську долю; і не пускаймося берега в наших утіхах так, аби нам іноді не спадало на думку, як легко наші веселощі можуть стати лупом смерті і як винахідливо кирпата нам загрожує! Так чинили єгиптяни, загадуючи серед фестини та учти подавати собі ще й скелета, аби він правив за пересторогу для бенкетарів.
вернуться
53
Дук Бретонський — Жан II, померлий 1305 року.
вернуться
54
Климент V — Папа Римський від 1305 до 1316 року, перед тим був архієпископом Бордо і звався Бертран де Гот, тому Монтень називає його сусідою.
