Твори у дванадцяти томах. Том восьмий
- Автор: Лондон Джек
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Людмила Гончар
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Твори у дванадцяти томах. Том восьмий». Краткое содержание книги:
— Край лотосу, — промовив я.
— Де кожен день такий самий, як і інший, а всі вони вщерть повні раювання, — відказав він. — Тут ніколи нічого не трапляється. Не надто парко і не надто холодно. Завжди саме в міру. Чи ви завважили, як дихають по черзі земля та море?
Й справді, я завважив цей чарівний, ритмічний віддих. Щоранку морський вітрець, схоплюючись при березі; обвівав землю лагідним струменем озону й спроквола відлітав на море. Граючися з морем, він ледве потьмарював його поверхню, і тоді то тут, то там, скільки зглянути оком, майоріли довгі пасма тихої води, що змінювались, пересувалися і пливли кудись під вибагливими поцілунками вітру. А вечорами я споглядав, як на зміну віддихові моря приходить божественний супокій, і слухав віддих землі, що стиха пробирався крізь листя кавових дерев та баобабів.
— Край вічної тиші, — озвавсь я. — Чи буває тут коли-небудь вітер? Справжній вітер? Ви розумієте, про що я кажу.
Кедворс похитав головою й показав на схід.
— Звідки йому взятись, коли його затримує така перепона?
Далеко вгорі височіли громаддя гір Мауна-Кеа і Мауна-Лоа, заслоняючи трохи не половину зоряного неба. Вони підносили свої верховини, покриті білим снігом, на дві з половиною милі над нашими головами, і навіть тропічне сонце було неспроможне той сніг розтопити.
— Закладаюся, що за тридцять миль від нас лютує вітер із швидкістю сорок миль на годину.
Я всміхнувся недовірливо.
Кедворс підійшов до телефону на терасі. Він викликав по черзі Ваймеа, Когалу й Гамакуа. З уривків розмови я зрозумів, що там таки добре дме: «З ніг збиває, еге ж?.. Ну, й давно?.. Цілий тиждень? Слухай, Ебе, це ти?.. Так, так… А ти все морочишся з тією кавою на березі Гамакуа… До дідька з твоїми щитами! Ти б поглянув на мої дерева!»
— Там шторм, — промовив він, повісивши трубку й обертаючись до мене. — Я завжди жартую з Еба та його кави. У нього плантація в п'ятсот акрів, і він дивні дива витворяє зі своїми щитами од вітру, але все-таки я не годен зрозуміти, як це він примудрився затримувати в землі коріння… Чи там бувають вітри? Таж на Гамакуа завжди віє вітер. З Когали повідомляють, що шхуна під подвійними рифами через силу сунеться протокою між Гаваями [14] та Мауї.
— Якось важко собі це уявити, — відповів я непевно. — Невже ж бодай легенький подих того вітру не може сюди якось дістатись?
— Аніяким побитом! Наш береговий вітрець не має з тим вітром нічого спільного: наш виникає по цей бік Мауна-Кеа й Мауна-Лоа. Бачте, земля віддає тепло швидше, ніж вода, отож уночі вона дихав на море. А вдень земля нагрівається дужче, й тоді море сюди дихає… Ось послухайте! Якраз земля дихає — повіяв вітрець із гір.
Я й справді почув, як він, наближаючись, стиха зашелестів поміж кавових дерев, заворушив листям баобабів і став зітхати серед цукрової тростини. А на терасі все ще панувало безвітря. Але ось він уже тут — перший подих гірського вітерця, запахущий, насичений прянощами і аж п'янкий. А головне — прохолодний, догідно прохолодний, нін огорнув нас тією шовковисто м'якою хмільною прохолодою, що тільки гірському вітрові Кони й властива.
— Хіба вам тепер не ясно, чому вісімнадцять років тому я закохався в Кону? — поспитав Кедворс. — Я вже ніколи не зможу звідси виїхати. То було б жахіття, я помер би з туги. Був тут ще один, що любив Кону так само, як і я. Може, навіть і більше, бо він народився тут, на цьому узбережжі. Він був велика людина, мій найкращий друг, дорожчий мені за брата. Але він виїхав звідси — і все ж не помер.
— Кохання? — поцікавився я. — Жінка?
Кедворс похитав головою.
— І не повернеться вже сюди ніколи, хоч серцем перебуватиме тут до самого скону.
Він змовк і задивився вниз, на берегові вогні Кайлуа. Я мовчки курив, чекаючи, що він скаже далі.
— Він був уже закоханий… в свою дружину. Троє дітей мав і любив їх. Зараз сім'я живе в Гонолулу. Син збирається вступати до коледжу.
— Може, який нерозважний вчинок? — уже нетерпляче запитав я перегодом.
Кедворс знову похитав головою.
— Ні в якому лиходійстві він не був замішаний, та й не звинувачувано його ні в чому лихому. Він був шериф Кони.
14
Гаваї — найбільший острів з Гавайського архіпелагу.