Журавлиний крик

Квапливо йдучи, Пшеничний розігрівся, розстебнув комір шинелі й почав ступати трохи повільніше. Тим часом ранок уже розігнав темряву, можна було вибирати дорогу, і він, обминаючи калюжі, пішов по узбіччю. Одноманітність ходи вже зовсім утамувала його миттєве хвилювання, Пшеничний захотів їсти і, подумавши, що варто скористатися з того, що навколо все спокійно і що він один, не спиняючись, розв’язав свою торбу. Тут він недобрим словом ще раз пом’янув Свиста, який поцупив у нього сало, втім, і окраєць хліба з цукром видався йому смачним, і Пшеничний, жуючи, поринув у свої думки.

Передусім цікавило, як до нього поставляться німці. Добре, коли б відразу зустрівся якийсь інтелігентний, розумний офіцер, утікач показав би йому німецьку перепустку-листівку, знайдену колись у полі й старанно приховану на всякий випадок. Потім він попросив би відвести його до штабу і там розповів би якомусь начальникові, хто він і чому добровільно здався в полон. Якби зажадали дати відомості про свій полк, він не таївся б. Навіщо? Однаково не сьогодні-завтра полк розіб’ють ущент, і це зовсім не залежить від того, посвідчить про нього щось Пшеничний чи ні. Коли вимагатимуть ще чогось, він зробить і те, бо все це буде на його користь і проти тих, від кого він досить витерпів на своєму віку. Не може бути, щоб німці не оцінили належно його щирості й не винагородили його. До табору ж, як добровільного перебіжчика, не повинні відпровадити. Очевидно, відпустять на волю, а може, навіть поставлять на якусь керівну посаду в місті чи сільській місцевості. Це було принадливо. О, тоді Пшеничний показав би свої здібності, довів би своїм покровителям, що вони не помилилися в ньому. Він не пошкодував би ні себе, ні людей, цих покірливих роботяг, яких німці за кілька місяців навчать дисціпліни й порядку. Німцям, звісно, потрібні віддані люди, щоб керувати величезними просторами завойованої Росії, і Пшеничний, коли добре візьметься, можливо, виб’ється в якісь чини. Закінчиться війна, і тоді непогано було б придбати невелику гарну садибу й спокійно, по-людському зажити хоч на старості літ.