Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба

Упродовж V—IV ст. до н. е. на Керченському півострові постійно мешкало напівосіле та осіле скіфське населення[148]. Боспорські тирани могли володіти землями на Керченському півострові на підставі існування між ними та скіфами союзного договору[149].

Однією з умов такого договору могло бути зобов'язання скіфів постачати в разі потреби за певну платню союзні війська, як це мало місце під час війни за Феодосію і в інших війнах. У разі скрутного становища царі Боспору могли знайти притулок у скіфів. Саме до скіфського царя Агара прибіг син загиблого царя Боспора Перісад, де й знайшов надійний притулок. Можливо саме скіфи Агара виступали на боці законного царя під час конфлікту між членами родини загиблого Перісада та наступної боротьби за владу на Боспорі. Характерно, що ставка Агара знаходилася недалеко від Пантикапею і Перісад зміг до неї доїхати швидко [Diod., XX, 24].

В цілому V ст. до н. е. характеризується значним піднесенням Великої Скіфії, зростанням її впливу на Балканах, встановленням міцних контактів з античними центрами Північного Причорномор'я, які мали переважно мирний характер і розвивалися на взаємовигідній основі. Без цього було б неможливе саме існування античних полісів, нормальне функціонування їхніх сільськогосподарських округ (хор). Без надійних гарантій з боку скіфів, можливості вести сільське господарство на значних площах хори втрачало сенс. Адже захистити від кочовиків поля було б неможливо. Своїх сил для того, щоб надійно завершити сільськогосподарський цикл, у полісів не було. Їх у кращому разі могло вистачити лише для захисту міста.

Кочовикам було достатньо перед самим збором врожаю прийти і знищити його — витоптати кіньми або спалити[150]. Перешкодити цьому було неможливо. Лише взаємовигідне для обох сторін — греків-колоністів та скіфів — співіснування могло забезпечити життя поліса. У V ст. до н. е. на території Північного Причорномор'я завершилося формування єдиного, певною мірою політичного й економічного, простору, в межах якого забезпечувалось життя у великих регіонах.

Звичайно, відносини греків та скіфів не завжди були безконфліктними. Ідеалізувати їх не треба. І письмові джерела й археологічні дані свідчать про періодичні конфлікти між ними. Але не вони визначали характер відносин, переважно мирний у своїй основі.

У IV ст. до н. е. Велика Скіфія виступала досить міцною державою. Заключне століття історії Великої Скіфії було одночасно епохою її найвищого розвитку, початком кінця і самим кінцем. На початку IV ст. до н. е. помітний значний демографічний вибух. У багато разів порівняно з попередніми часами зростає чисельність населення Степу (див. гл. 3, 1).

Нині кількість відомих скіфських поховань у регіоні перевищує 3000. Якщо навіть унаслідок перегляду датувань скіфських старожитностей частина поховань-буде передатована як більш рання, картина значного збільшення степового населення Скіфії не зміниться. Дуже характерною для IV ст. до н. е. ознакою є поява значних скіфських курганних могильників з багатьма десятками насипів (Кутянський, Шевченко-Широке, Гайманове поле, поле Чортомлика, В. Тарасівський, В. Рогачикський).