Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба

Сліди проникнення степовиків помітні у так званому терасовому Лісостепу — степовій смузі завширшки 80—100 км уздовж лівого берега Дніпра між Києвом та Кременчуком. Цим шляхом, починаючи ще з ІІІ тис. до н. е. і аж до часів середньовіччя, у глибини Лісостепу проникали кочовики.

Хвилеподібне проникнення кочовиків до глибин Лісостепу фіксується даними археології[131].

Щодо часів після скіфо-перської війни, тобто V—IV ст. до н. е., можна говорити про правителів Великої Скіфії. Загальновизнаною є думка, що під час перської навали в Скіфії правили три царі. Їхні імена відомі з розповіді Геродота про події скіфо-перської війни — це Іданфірс, Скопасіс, Таксакіс. Традиційно головним з них називають Іданфірса, що очолив об'єднане скіфське військо та війська союзників. Згадка Геродота про трьох царів Великої Скіфії стала ґрунтом для поширеного в скіфології уявлення про існування у Скіфії трьох царств. При цьому чомусь забувають про те, що крім згадки про події скіфо-перської війни, ні у Геродота, ні в будь-якому писемному джерелі згадок про кількох (в даному випадку — трьох) царів немає. Нагадаємо, що серед царів «героїчного» періоду скіфської історії — передньоазіатських походів — згадуються два царі, один з котрих посідав другому — «...цар скіфів Мадій, син Протія» [Herod., І, 103]. Дуже цікаве повідомлення Геродота про генеалогію скіфських царів. У розповіді про скіфського мудреця Анахарсіса згадується: «...мені розповів Тімн, представник Аріапейта, що Анахарсіс з боку батька був дядьком Іданфірса, скіфського царя, і сином Гнура, внука Спаргапейта і сина Ліка... Іданфірс був сином Савлія, а Савлій був тим, хто убив Анахарсіса» [Herod., IV, 76]. Серед наступних царів Скіфії Геродот називає знову по одному царю — Аріапіф [IV, 76, 78], його син Скіл [IV, 78—80], брат Скіла — Октамасад, який став царем скіфів після його убивства [IV, 80].

Таким чином вимальовується лінія розвитку скіфської правлячої династії, наслідування в якій іде по чоловічій лінії: Прототій — Мадій...(розрив)... Спаргапіф — Лік — Гнур... Савлій — Іданфірс... Аріапіф — Скіл. Підкреслимо, що в усіх випадках йдеться про одного царя. Серед царів Великої Скіфії античні автори згадують Атея (про нього йтиметься пізніше).

Порівняно недавно з'явилися переконливі докази на користь існування ще одного скіфського царя, ім'я якого античні письмові джерела не повідомляють (рис. 12). Мовиться про царя Аргота[132], який згадується на персні, що належав царю Скілу.

Ретельний аналіз усього кола проблем, пов'язаних з цією знахідкою, дає змогу умовно датувати правління цього царя в межах 510—490 рр. до н. е. Якщо це справді так, то він правив після Іданфірса і перервав «...прямолінійну дистанційну традицію»[133]. Дослідник висловив слушну думку про те, що Аргот був дідом або дядьком Скіла. На часи правління Аргота припадають дуже важливі події в історії Великої Скіфії: укладання скіфо-одриського договору, похід скіфських військ до Херсонеса, спроба утворення скіфо-спартанського союзу для боротьби з персами (у зовнішній політиці), а також інтенсивні походи у Лісостеп — у внутрішній. Це переконливо свідчить про нього, як про видатного царя Великої Скіфії, можливо, засновника нової скіфської династії[134].