Господь симпатазує аутсайдерам. 10 книг віршів
- Автор: Жадан Сергей Викторович
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-9200-3
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «Господь симпатазує аутсайдерам. 10 книг віршів». Краткое содержание книги:
Поезія Сергія Жадана давно стала своєрідною візитівкою сучасної української літератури. Ця книга — 10 поетичних збірок під однією обкладинкою — найповніше на сьогодні видання творів найулюбленішого українського поета. Плисти на хвилях літер, пірнати у вир слів, жадібно хапати повітря й слухати.
Вірші, від яких хочеться плакати, радіти, співати, сміятися й думати.
* * *
Ім’я Сергія Жадана відоме не тільки в Україні, а й далеко за кордоном. Поет, прозаїк, есеїст, перекладач, лауреат міжнародних премій, автор роману, що став найкращою книгою десятиліття конкурсу «Книга року Бі-бі-сі», людина, яка об’єднує Схід і Захід…
Кажуть, Жадан — це взагалі краще, що сталося із сучасною українською літературою. У ваших руках — унікальне видання: найповніше на цей момент зібрання поетичних творів найпопулярнішого українського поета, чиє ім’я та творчість уже давно стали практично символом. Від 1995-го до 2014-го: десять поетичних збірок, об’єднані в книгу. Ліричні, піднесені, меланхолійні, радісні, щемливі, медитативні, пронизливі, незнайомі і наново відкриті для себе вірші. Читайте. Смакуйте кожен рядок. Відчувайте себе живим.
Книга містить вірші з таких видань:
Месопотамія (2014)
Вогнепальні й ножові (2012)
Лесбійки (2009)
Ефіопія (2009)
Марадона (2007)
У.Р.С.Р. (2004)
Історія культури початку століття (2003)
Балади про війну і відбудову (2001)
Пепсі (1998)
Цитатник (1995)
Вірші, від яких хочеться плакати, радіти, співати, сміятися й думати.
* * *
Ім’я Сергія Жадана відоме не тільки в Україні, а й далеко за кордоном. Поет, прозаїк, есеїст, перекладач, лауреат міжнародних премій, автор роману, що став найкращою книгою десятиліття конкурсу «Книга року Бі-бі-сі», людина, яка об’єднує Схід і Захід…
Кажуть, Жадан — це взагалі краще, що сталося із сучасною українською літературою. У ваших руках — унікальне видання: найповніше на цей момент зібрання поетичних творів найпопулярнішого українського поета, чиє ім’я та творчість уже давно стали практично символом. Від 1995-го до 2014-го: десять поетичних збірок, об’єднані в книгу. Ліричні, піднесені, меланхолійні, радісні, щемливі, медитативні, пронизливі, незнайомі і наново відкриті для себе вірші. Читайте. Смакуйте кожен рядок. Відчувайте себе живим.
Книга містить вірші з таких видань:
Месопотамія (2014)
Вогнепальні й ножові (2012)
Лесбійки (2009)
Ефіопія (2009)
Марадона (2007)
У.Р.С.Р. (2004)
Історія культури початку століття (2003)
Балади про війну і відбудову (2001)
Пепсі (1998)
Цитатник (1995)
Перейти на страницу:
+ + +
«Доки минала і ця весна
і вода забивала старий водогін,
я намагалась, — писала вона, —
говорити щось тобі навздогін.
Я знала, що ти десь неподалік,
збираєш складне подорожнє тепло
й ведеш зупинок внутрішній лік.
Але що з тобою насправді було?»
Я міняв свої паспорти,
я захищав сумнівні права,
і переїжджав залізничні мости,
і перекладав випадкові слова,
і залишав на ранок міста,
і зупинявся, де тільки хотів,
доки натруджена тиша густа
підіймалася від портів.
Доки вигадувались імена
доки минала вся ця пора
і кожна пасажирка сумна
мені була немовби сестра.
І коли туман заливав до тла
повітряні коридори й стежки,
на півдні, в країні, в якій ти жила,
росли циклонів троянди важкі,
і ти робила все навпаки,
і слухала вночі голоси,
й брали цукор із твоєї руки
трамваї, ніби домашні пси.
І коли мої друзі, без жодних порад,
співали мені щось знайоме й гірке
і питали, чому я вертаюсь назад,
я відповідав приблизно таке:
«І я, і вона, і кожен із нас
наділені часом. І тільки час
поєднує нас і кудись жене
і триває, аж доки весь не мине».
+ + +
Це і є життя —
її серцебиття,
її медичні картки,
її проїзні квитки,
кожна з її речей,
фарба довкола очей,
час, який минає,
коли вона засинає.
Це й була боротьба —
чорна скашна труба,
братні хрипкі баси,
вимотані голоси,
вересневі міста,
вся її гіркота,
терпкість, яка зникає,
коли вона замовкає.
Коли стирає листи,
залишає пости,
падає в ліжко своє.
Коли усе, що є:
подорожні мішки,
бібліотечні книжки,
бите армійське взуття —
це і є життя,
коли застуда стара,
коли вона завмира
і говорить: стривай,
давай пізніше, давай
іншим разом, бери
випалені прапори,
які я сама несу,
в нас ще стільки часу.
В неї місяць в руці,
змії в рюкзаці,
співи в голові —
злагоджені,
хорові.
+ + +
Колись вона жила в цьому будинку
і поверталася серед ночі додому,
минала школу і трамвайну зупинку,
яку перенесли кілька років по тому.
Коли була зима й вона не мала роботи,
сусіди бачили, як вона сидить і читає,
дивлячись на засніжені дахи напроти,
схожі на рисові поля в Західному Китаї.
А влітку, коли приходили ранки
і зливи стягувались і виливалися,
у барі внизу юні американки
пронизливо співали і цілувалися.
Цілування було безкінечно довге,
співали вони жагуче й фальшиво.
Я сподіваюсь, їй тут завжди було добре,
не було порожньо і не було паршиво.
Сподіваюсь, усі ці безнадійні поети,
що постійно тут крутяться в тузі й бентезі,
хоча би іноді позичали їй сигарети
і присвячували свої жахливі поезії.
+ + +
Я чекав, коли закінчиться це тепло,
як закінчується вугілля на кораблях,
спливе туманом, ніби його не було,
відійде сонцем на вересневих полях.
А ось коли воно закінчилось
і попереду тільки зима,
і щоби обійти її — потрібні роки,
я зупиняюсь і думаю, що мене тут трима,
що мене зупиняє дотиками руки?
Перейти на страницу: