Таємна історія

— Ми в курсі про ваш із Банні обід, — промовив Чарльз.

Я розсміявся. Розмова відбувалася надвечір наступного дня, в неділю. Майже від самого ранку я просидів із «Парменідом»[44]. Грека й без того вимагала тарування, а тут ще й похмілля, та й читав я вже давненько, так що всі літери геть перетворилися на мішанину, яка не піддавалася розшифруванню, більше схожу на сліди пташок у піску. Ніби в трансі, я витріщався з вікна на коротко стрижений газон, схожий на яскраво-зелене оксамитове сукно, яке на обрії починало жолобитися, наповзаючи на пагорби та вкриваючи їх. Аж раптом унизу я побачив двійнят, що, ніби пара привидів, линули над моріжком.

Вихилившись із вікна, я їх погукав. Вони зупинилися, розвернулися, приклавши долоні до очей та примружившись проти надвечірнього сонячного сяйва.

— Привіт, — озвалися вони до мене, і їхні голоси, слабкі та рвані, в один тон підлетіли до мене. — Спускайся.

Тепер ми всі разом гуляли в гаю за університетом, недалеко від миршавого соснового бору, яким поросли підніжжя пагорбів. Я йшов між двійнятами. Вони й справді скидалися на янголів, зі своїм білявим волоссям, розвіяним на вітрі, у білих пуловерах та кросівках. Не можу сказати, чи справді мене було тоді запрошено до них. Незважаючи на свою чемність, вони все одно здавалися настороженими та дещо спантеличеними, ніби я приїхав із далекої країни з чужими ексцентричними звичаями, що вимагали від них обачності, аби не злякати мене чи не образити.

— Звідки ви знаєте? — спитав я в них. — Про обід?

— Бан сьогодні вранці розповів. А Генрі — ще минулого вечора.

— Мені здається, він страшенно тоді розлютився.

— Хіба що на Банні, — знизав плечима Чарльз. — Не на тебе точно.

— Мабуть, вони не дуже турбуються один про одного?

Двійнята, здалося, неабияк подивувалися, зачувши це.

— Вони ж давні друзі, — зауважила Камілла.

— Я б навіть сказав, найліпші друзі, — виправив її брат. — Бували часи, коли вони були нерозлийвода в буквальному сенсі слова.