Пірат

Розділ дев'ятий

Маріам Ріад, як і більшість ліванських дівчат, була невисока на зріст, не вище п'яти футів, з великими темними очима. Щоб здаватися вищою, вона викладала своє чорне волосся у високу зачіску, за останньою паризькою модою. Лице її було блідо-оливкового кольору і вона була схильна до повноти, проти якої боролася, сідаючи на дієту, чим дуже засмучувала батьків, бо вони віддавали перевагу традиційним, для арабки, округлим формам. Вона вільно розмовляла французькою мовою і невпевнено англійською, з великою неохотою ходила до американського дівочого коледжу і щоразу, при нагоді, нагадувала батькам, що треба було віддати її до швейцарської чи французької школи, як дітей інших заможних сімей.

На такі скарги у батька була одна відповідь: «Освіта для дівчат — марна праця, бо коли вони виходять заміж, їм залишається тільки поратися в хаті та народжувати дітей». Маріам з гіркотою спостерігала, як її брати вирушали до школи, а вона залишалася вдома. Їй ніколи не дозволялося робити те, чим насолоджувалися її друзі, навіть коли вона вже ходила до школи. Відразу ж після уроків вона мусила йти додому, їй ніколи не дозволялося ходити на побачення, виходити можна було тільки під наглядом нянечки і то з милостивого дозволу батька.

В лімузині по дорозі до дому Бейдра її батько поглянув на неї з задоволенням.

— От тепер, донько,— сказав він на свій грубуватий манір,— можливо, ти зрозумієш, чому твої батьки виховували тебе саме так. Можливо, тепер ти нам подякуєш.

Вона відвернула голову від вікна.

— Так, тату,— слухняно мовила вона.

— Невже ти думаєш, що якби ти навчалась у якійсь закордонній школі, вибір князя впав би на тебе? — спитав він.— Ні,— відповів він на власне запитання.— Йому потрібна була справжня арабка, а не зіпсоване закордонним впливом дівчисько.

Вона зиркнула на матір, та мовчала. Мама ніколи не заговорювала, коли батько був поруч.

— Так, тату,— знов сказала вона.

— А тепер я хочу нагадати тобі, щоб ти поводилася пристойно,— провадив батько.— Перш за все, будь ввічлива і стримана. Щоб не було мені ніяких фривольностей, яких ти набралася від своїх подружок у коледжі.

— Так, тату,— вона стомлено промовила втретє.

— Цей шлюб буде найважливішим у країні,— сказав батько.— Всім відомо, що твій перший син буде спадкоємцем князя.

Вона глянула скоса на батька.

— А що, коли в мене будуть самі дівчатка?

Батько отетеріло вирячився на неї.

— Ти народиш синів! — рикнув він, ніби це залежало від того, що він скаже.— Ти чуєш мене? В тебе будуть сини!

— Як на те буде воля Аллаха,— сказала вона з прихованою посмішкою.

— Хай збудеться його воля,— машинально сказала мати.

— Це і є воля Аллаха,— запевнив батько.— А то чого б ото Він влаштовував цей шлюб?