Не повертайся спиною до звіра
- Автор: Ковтун Тетяна
- Язык: украинский
- Год: Мультимедийное издательство Стрельбицкого
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Не повертайся спиною до звіра». Краткое содержание книги:
Чубенко відвернув погляд. Здається, це був постріл навмання. Чи то Лера хотіла зробити його «своєю» людиною? Але в будь-якому разі він не збирався розпочинати журналістську кар’єру із замовних матеріалів.
— Вибачте.
Він і не помітив, яким вітром Леру здуло з цього місця. У фойє вже нікого не було, крім нього, та ще одного хлопця — верстальника. Цей хлопчина лише два дні тому влаштувався на роботу в редакції, сьогодні він вочевидь перебрав і нудився на самоті, всіма забутий.
— Де ти живеш? — Євген підійшов до нього. — Хочеш, додому проведу?
Той невпевнено закивав. Євген викликав таксі.
Передноворічний «корпоративчик» залишив відчуття неприємного протокольного заходу, на якому інколи роблять «інтимні» пропозиції.
Частина друга
КИШЕНЯ ДЛЯ СЛОВА
Розділ перший
Настав березень — перша весна нового тисячоліття, а українці й досі блукали в тумані незрозумілих для більшості інтриг і загадкових пригод політичного бомонду. У київському слідчому ізоляторі третій тиждень скніла леді Ю. Перш ніж це сталося, вона витягла з енергетичного сектору на світ Божий кілька тіньових мільярдів і встигла показати кулак вугільним баронам. Середньовічними жахіттями прикував країну до екранів трилер із розслідуванням справи Гонгадзе, якого в перші місяці після зникнення ще вважали живим.
Раніше Євген кілька разів зустрічав цього молодика на прес-конференціях. Вигляд у нього був чудовий, і не лише завдяки дорогому модному вбранню. Георгій тримався спокійно і розкуто, зовсім не так, як більшість колег його віку, що іноді затиналися, запитуючи, губили фрази, гарячково звіряючи їх подумки з попередніми настановами редакторів. У ньому відчувалася сила і впевненість людини, яка не залежить ні від чужої думки, ні від чужих грошей. Цей красень більше нагадував кінозірку, ніж журналіста Зовнішню привабливість. Доповнювала життєрадісна, доброзичлива манера спілкування й тонке відчуття гумору, хоча інколи його дотепи видавалися доволі ризикованими.
Якось на брифінгу в Адміністрації Президента, в останні хвилини перед початком, коли всі замовкли й посерйознішали, не відвертаючи поглядів від входу, — замість радника з економічних питань до зали легкою ходою вступив Гія, причепурений як ніколи, зупинився на мить, оглянув насуплених присутніх, зобразив подив і театрально запитав:
— А що, хтось помер?
А за місяць усі вже говорили про його зникнення.
На вулицях столиці в руках студентів і пенсіонерів рясніли гасла «Україна без Кучми». Зі штабів Соціалістичної партії, «Блоку Юлії Тимошенко», Української народної партії, партії «Реформи і порядок» у лави протестувальників відряджали досвідчених ватажків. Суди воювали з наметовими містечками, застерігаючи їх від протистояння із силовими структурами. Телебачення, радіо і преса, керовані з вулиці Банкової, акуратно поміщали моторошні подробиці розправи над Георгієм Гонгадзе. Опозиційні засоби масової інформації оприлюднювали уривки з розшифрованих магнітофонних записів президентського екс-охоронця майора Мельниченка.
«Моя Україна» зберігала нейтральну тональність публікацій, залишаючись поки що в активі допоки чинного прем’єра. Вона так і не визначилася з власним місцем у цьому інформаційному шабаші. Видання цитувало виступи голови парламентської слідчої комісії з розслідування справи Гонгадзе, нічого не коментуючи. І без того журналістів «Моєї України» обминали, коли йшлося про акредитацію на різноманітні заходи, насамперед організовані Адміністрацією Президента. «Моя Україна» опинилась в ізоляції та ледве скніла. Влада, працюючи в закритому режимі, була доступною лише для обраних мас-медіа. У кращому разі газета могла потішити читача інтерв’ю з котримсь лідером парламентської опозиції. А на відрядження редакція не мала коштів.
Із знаменитим стьобом давно було покінчено. Залишки його читач міг побачити хіба що під рубрикою «Жовті сторінки», на яку звично розраховували в скрутну хвилину. Проте зовні газета залишалася достатньо життєрадісною. Мусили ж «тримати марку» бодай за рахунок пістрявої оболонки. Читачі, котрі завше починали гортати газету з останньої сторінки, спершу натрапляв на фотографії оголених жінок і химерні текстівки з інтернету. Око зупинялося на сторінках спорту, культури з її попсовими богами, далі пропонувалася інформація для людей релігійних, але не без просторікування на тему міжконфесійних чвар.