Вона

— Ну, я навіть не сумнівався, що він на тебе западе), — жартома відповів Андрій. — А й справді, кому ж ти можеш не сподобатись? Ти на себе давно в дзеркало дивилась? Ти ж красуня! — підбадьорював Андрій.

— Я просто не розумію, чого він від мене хоче?

— Маріє, — давно її ніхто не називав повним ім’ям, — у таких справах найкращим порадником завжди була Анна. Але я можу сказати одне… Головне, що ти від нього очікуєш? Марі, ти зробиш свою справу і підеш далі, і все це просто залишиться відлунням минулого. Усе насправді дуже просто, — Андрій зітхнув і додав.

— Ти сама мені постійно повторюєш, що все рано чи пізно закінчується. Усе закінчується. Тільки не моя підтримка, — Андрій посміхнувся. Посміхнувся за багато кілометрів від Марі, але вона відчула все те тепло, яке несла його усмішка.

— Моя любов до вас ніколи не закінчиться, — Марі посміхнулась йому у відповідь. — Дякую.

— Ти найсильніша, з тих, кого я знаю. Найсильніша духом. Пам’ятай про це. Бувай, — і Андрій поклав трубку.

Марі поклала слухавку і заплющила очі. Можна було б ще багато чого сказати. Та навіщо? Вони були настільки близькі, що слова були зайвими. У їхньому випадку так і було! Вони все передали почуттями, думками, любов’ю. Слова вже були зайвими. Андій був єдиним, кого Марі відчувала за сотні кілометрів. І ВОНА БУЛА ВПЕВНЕНА, ЩО ЦЕЙ ЗВ'ЯЗОК НІКОЛИ НЕ ПЕРЕРВЕТЬСЯ. Це було єдине, в чому була впевнена Марі. І це єдине тримало її на цьому світі. Тримало її, змушувало прокидатись щоранку і рухатись далі. А Тарас… Він ніби збиває її з ніг. Вона йде, намагається рухатись, а він штовхає її, і орієнтири губляться…

Сон оповив надзвичайно втомлене тіло Марі. Її збудив стук в двері. Вона поглянула у вікно, уже було темно. Але на щастя хоча б думки Марі прояснились. Чи то розмова з Андрієм, чи то сон все розставили на свої місця не відомо. І Марі, підводячись з ліжка, неначе відчула себе знову тією, якою хотіла бути.

— Так, увійдіть.

— Доброго вечора. Марі Ви будете вечеряти? Уже пізно, і я подумав… — Назар стояв дверях і стримано дивився на Марі.

— Ви ж не через вечерю турбуєтесь? — Марі підійшла до Назара ближче. — Можете виказати своє невдоволення, чого ж мовчати, від того, що ви мовчите, мені особисто легше не стає, — всю свою сміливість Марі затиснула в кулак. Адже Назар був єдиною людиною, яку вона чомусь одразу прийняла. Вони не симпатизували один одному. Але Марі знала, що таких шляхетних, добрих і відданих людей вона ще не зустрічала. І цього для неї було досить, щоб поважати його і довіряти. Тому зараз зачепити цю тему було для неї не легко.

— Я не невдоволений, — строго промовив Назар. — Просто це я вмовив Тараса погодитись на вашу допомогу і тепер починаю шкодувати про це, Назар суворо глянув на Марі. Він такий сильний і мужній, а шукав відповідь у юної дівчинки.

— Я до вас не набивалась, ви самі мене знайшли. І, якщо пам’ятаєте, саме ви привезли мене сюди силоміць, — Марі склала руки на грудях. Її скули напружились. — І що ви зараз від мене хочете? Що??? — Марі знала відповідь. Але мусила почути це від Назара.