П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню

— Цей малий був дуже не в собі.

— Тобто?

— Перекладати залишилося ще багато, але я вже приблизно уявляю, як була справа. — Річард потер очі. — Цього Андера відправили сюди вигнати Шимів. Він приїжджає, досконально вивчає проблему і знаходить просте рішення. Чарівники в замку визнали це просто геніальним, про що йому і повідомили.

— Він напевно був гордий похвалою, — сказала Келен, явно маючи на увазі зворотне.

Річард вловив іронію і погодився з її оцінкою.

— Ти права. Тут він про це не пише, але з того, що ми читали колись, я зрозумів характер його особистості. Він не пишався собою за те, що зрозумів, а зневажав тих, хто не зміг цього зрозуміти.

— Отже, він знайшов рішення. І що далі? — Поцікавилася Келен.

— Вони веліли йому негайно зайнятися цим. Схоже, у них виникли через шимів ті ж неприємності, що і у нас, і вони хотіли, щоб загрозі було негайно покладено край. Андер скаржиться, що раз вже у них вистачило рішучості вислати його сюди, то їм заразом вже слід було б і припинити вказувати, що йому робити.

— Не найкращий спосіб спілкування з керівництвом у замку.

— Вони благали його зупинити шимів, тому що гинули люди. Судячи з усього, вони досить добре знали цього малого, щоб не вдаватися до погроз. Принаймні, поки йшла війна. Отже, вони попросили Андер все зробити так, як він вважатиме за потрібне, але тільки нехай буде люб'язний поквапитися, щоб позбавити людей від страшної загрози. Андер був вельми задоволений цим посланням, проте негайно скористався ним як кийком і почав читати нотації чарівникам в замку.

— На тему?

Річард скуйовдив п'ятірнею волосся. Було досить важко висловитити в словах те, що мав на увазі Андер.

— Ще багато не перекладено. Повільно йде. Але я сумніваюся, що в цій книжці сказано, як вигнати шимів. У Йозефа Андера просто не той склад розуму, щоб це записати.

Келен випросталась і встала перед Річардом спиною до столу.

— Та досить тобі, Річард! — Схрестила вона руки на грудях. — Я тебе занадто добре знаю. Що ти приховав? — Річард встав і, стиснувши пальцями скроні, повернувся до неї спиною. — Річард, ти що, мені не довіряєш?

Він миттєво обернувся і взяв Келен за руку.

— Ні-ні, що ти! Просто річ у тому, що де в чому з того, що він говорить, я не можу розібратися, де кінчається істина і починається безумство Йозефа Андера. Це виходить за всякі рамки того, про що я коли-небудь чув про магію, чого мене вчили, або чому я вірю.

Келен стривожилася. Річард подумав, що даремно її лякає, і спробував пояснити.

— Йозеф Андер, — почав він, — вважав себе кращим за інших чарівників.

— Нам це вже відомо.

— Так, але цілком можливо, що він був правий.

— Що?!

— Іноді в безумстві криється геніальність, Келен. І я не знаю, де проходить межа. З одного боку, те, що я слабко розбираюся в магії, це слабкість, але з іншого боку, це означає, що я не обмежений рамками прописних істин, як ті чарівники із замку, і тому на відміну від них бачу правильність його слів. Бачиш, Йозеф Андер розглядав магію не як набір вимог — взяти щіпку того, це слово повторити тричі, обертаючись навкруги на лівій нозі, і все таке інше. Він вважав магію різновидом мистецтва — способом самовираження.