Капітани піску. Габрієла

— Що? — перепитав приголомшений Насіб.

— Погано. Нікуди не годиться… — переклав Жоан Фулженсіо.

Шеф-кухар вимагав металеву плиту, яка топилася б вугіллям. Спорудити її належало не пізніше, як за місяць. Коли ж цього не буде зроблено, він поїде додому. Насіб благав кухаря зачекати два місяці, оскільки плиту доведеться виписувати з Баїйї або з Ріо. Його величність погодились, зверхньо кивнувши головою і тієї ж миті висунувши нову вимогу — збільшити кількість кухонного інструменту. Кухар розкритикував баїйянські страви, не варті, за його словами, шляхетних шлунків, і одразу ж викликав у всіх глибоку антипатію до себе. Доктор виступив на захист каруру[111], ефо[112].

— Цей чоловічок — справжній віслюк, — промурмотів він.

Насіб відчував перед кухарем страх і приниження. Коли він збирався щось сказати, зарозумілий шеф-кухар кидав на нього осудливий, холодний погляд. Якби Фернана не було виписано з Ріо, якби він не коштував стільки грошей і, головне, якби ця ідея виписати його не належала Мундіньйо Фалкану, Насіб послав би до дідька цю потолоч разом з усіма стравами, що мали такі дивовижні назви, і з його французькими словами.

Щоб перевірити шеф-кухаря, Насіб попрохав його приготувати закуски і солодощі для бару і обід для нього самого. І знову Насібу довелося вхопитися за голову. Страви вийшли надзвичайно дорогими, закуски також. Шеф-кухар обожнював консерви: маслини, рибу, телятину. Собівартість кожного пиріжка майже дорівнювала його продажній ціні, до того ж пиріжки були глевкими — багато тіста, мало начинки. Господи праведний, яка різниця між пиріжками Фернана і пиріжками Габрієли! Тісто Фернана застрягало в зубах і приклеювалось до піднебіння. А пиріжки Габрієли були гострі, але водночас ніжні, вони танули в роті і викликали потребу випити. Насіб хитав головою.

Він запросив Жоана Фулженсіо, Ньо-Гало, Доктора, Жозуе і Капітана на сніданок, приготований вельмишановним шефом. Майонез, зелений суп, курка по-міланському, філе з яйцем. Не можна сказати, щоб це було несмачно… Але хіба ішло воно в якесь порівняння з місцевими стравами, гостро приправленими, пахучими, смачними? Як зіставити їх із стравами, приготованими Габрієлою? Жозуе почав пригадувати: страви Габрієли були поемою із креветок і олії денде, риби і кокосового соку, м'яса і перцю. У Насіба голова йшла обертом. Чи сприймуть відвідувачі цю чужу кухню, ці білі соуси? Вони їли, але не знали, що їдять: рибу чи курку? Капітан одним реченням підвів підсумки:

— Дуже добре, але не для нас.

Що ж стосується Насіба, то для цього бразільця, котрий народився в Сірії, будь-яка баїйянська страва, за винятком кібе[113], була несмачною. Він був прихильником лише місцевої кухні. Але що робити? Цей напиндючений нахаба, що цвенькав французькою мовою, був тут, і Насіб сплачував йому шалені гроші. Хоча Насіба і тривожила доля ресторану, відвідувачі виявляли зацікавленість кухарем; про шефа говорили, як про важливу постать, розповідали, що він працював у відомих ресторанах, вигадували різні історії, особливо щодо уроків кулінарії, які він викладав найнятим йому на допомогу каброшам. Бідолахи нічого не розуміли, а куховарка із Сержіпе, через заздрощі, назвала його «каплуном».