Філософія: Навчальний посібник.
- Автор: Кривуля Олександр Михайлович
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: ХНУ імені В. Н. Каразіна
- ISBN: 978-966-623-627-5
- Жанр: Философия
Электронная книга - «Філософія: Навчальний посібник.». Краткое содержание книги:
Автор свідомо уникав ідеологічної упередженості і зосереджувався на презентації позиції провідних філософів з різних актуальних проблем та шляхів їх вирішення. Опора на сучасну філософську думку та широке використання класичної спадщини робить книгу корисною не лише для студента, магістра чи аспіранта, а й для всіх, кого цікавить філософія.
1. Евдемонізм (від грец. Εύδαιμονία - щастя). Згідно з ним, досягнення щастя є вищим критерієм доброчинності і в той же час основою моральних вчинків. Французькі просвітники XVIII ст. вважали, що прагнення до щастя притаманне людині від природи, тому щастя - вища й кінцева мета кожної людини й кожного суспільства.
2. Гедонізм (від грец. ηδονη - насолода) увесь зміст моральних вимог зводить до загальної мети - отримувати насолоду і запобігати страждань. Давньогрецький філософ Епікур, який першим спеціально обґрунтовував гедоністичну установку в житті, не мав на увазі вульгарне прагнення до насолод за любу ціну. У нього йшлося про таку міру насолоди від життя, коли їй вдається уникати болісних наслідків.
3. Аскетизм (від грец. άσκησις - вправи, фізичні перевантаження для відповідного формування тіла й духу) обґрунтовує й пропагує утримання, відмову від усіх насолод, життєвих благ; часто буває пов’язаний з релігійними вченнями про мораль, сповідує самозречення, боротьбу зі спокусами грішного тіла. Аскетизм був відомий ще з давніх часів на Сході та Заході. У середньовічній Європі був підтриманий католицькою церквою і поширювався орденами жебракуючих монахів, зокрема францисканцями, послідовниками Франциска Асизького (1182-1226).
4. Утилітаризм (від лат. utilitas - користь) набув обґрунтування в XIX ст. в Англії, де найбільш відомим його пропагандистом вважається Ієремія Бентам (1748-1832). Згідно утилітаризму, мета моральної діяльності - досягнення найбільшої кількості щастя для найбільшої кількості людей.
Кожний з зазначених типів ціннісних орієнтацій знаходив своїх прихильників і прискіпливих критиків, аргументами «за» і «проти» переповнена численна спеціальна література з моральної філософії, до якої й можна переадресувати читача[541]. Висловимо тут тільки загальне зауваження. Очевидно, що вказані й не вказані тут типи ціннісних орієнтацій мають деяку спільну основу, їх об’єднує установка на благо, щастя тощо. Відрізняються вони акцентами, вибором тих чи інших доктринальних мотивів у якості етичної мети діяльності і вчинків.
Ціннісні орієнтації знаходять свій сукупний вираз і в ідеалах. Ідеал це зразок, загальний орієнтир, що визначає діяльність і поведінку людей (групи) в тій чи іншій сфері суспільного життя, або всю життєдіяльність. В ідеалах формуються вищі норми досконалості і шляхи її досягнення. Йдеться, наприклад, про такі норми-ідеали як свобода, справедливість, рівність, красота, гармонія, мудрість. Оцінюючи роль ідеалів у житті людини, І. Кант писав: «...Людський розум містить не тільки ідеї, але й ідеали, які, мають хоча й не творчу, на кшталт платонівських, але все ж таки практичну силу (як регулятивні принципи) і лежать в основі можливості досконалості певних учинків... Чеснота і разом із нею людська мудрість у всій їхній чистоті суть ідеї. Але мудрець (стоїків) є ідеал, себто людина, що існує тільки в думці, але цілком відповідає ідеї мудрості. Як ідея дає правило, так ідеал служить у такому випадку за прообраз для цілковитого визначення своїх копій; і ми не маємо іншого мірила для наших учинків, крім поведінки цієї божественної людини в нас, із якою ми порівнюємо себе, оцінюємо і тим самим поліпшуємося, хоча й ніколи не можемо дорівнятися до неї»[542].
Певні ідеали мають усі люди. Існують поширені ідеали, які поділяють великі групи людей, є, мабуть, у чомусь і в кого-небудь і свої, унікальні. Можна говорити також про істинні й помилкові, позитивні й негативні ідеали, одні з яких - конструктивні, ведуть до розвитку, удосконалення особи, а інші - руйнівні, деструктивні стосовно індивіда та суспільства. Частина людей здатна сама формувати прогресивні ідеали, частина свідомо і вперто готова відстоювати негативні. Однак більшість звичайних людей живе у світі ідеалів, користуючись шаблонами, модою, принципом «бути як усі». Добре, якщо ці «всі» рухаються у належному напрямку. В умовах же перехідного суспільства надзвичайно зростає роль особистої розумної позиції, коли при виборі ідеалів мисляча людина відповідально відноситься до власного життя й долі держави.
1. Аристотель. О душе // Аристотель. Сочинения в четырёх томах. Т.1. - М.: Мысль, 1975. - С. 369-448
2. Аристотель. Протрептик. О чувственном восприятии. О памяти. - СПб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2004. - 183 с.
3. Бердяев Н. А. Философия свободного духа. - М.: Республика, 1994. - 480 с.
4. Вейнгартнер П. Фундаментальные проблемы теорий истины. - М. РОССПЭН, 2005. - 352 с.
5. Даммит М. Истина // Аналитическая философия: становление и развитие (антология). - М.: Дом интеллектуальной книги, Прогресстрадиция, 1998. - С. 191-212.
541
Зокрема критику гедонізму і утилітаризму див. Макинтайр А. После добродетели: Исследования теории морали. – Екатеринбург: Деловая книга, 2000. – С. 89–101; Мур Дж. Принципы этики. – М.: Пргресс, 1984. – С. 125–184.
542
Кант І. Критика чистого розуму. – К.: Юніверс, 2000. – С. 337.