Новітнє вчення про тлумачення правових актів

9. Особливо наполегливо і в науці, і в судовій практиці ведеться пошук економічної сутності речей при тлумаченні ч. 2 ст. 625 ЦК («боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом»). Встановлені цим законодавчим положенням наслідки прострочення грошового зобов’язання законодавець абсолютно чітко позначив у заголовку ст. 625 ЦК як відповідальність. І все ж для цілей застосування положення абзацу четвертого ч. 4 ст. 12 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» («Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів... не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов’язкових платежів)»). В. В. Джунь витлумачив ч. 2 ст. 625 ЦК у такий спосіб, що індексація і три проценти річних на відміну від неустойки не є відповідальністю, бо індексація є «компенсацією кредитору за понесені збитки, спричинені обезціненням національної грошової одиниці України гривні, а три проценти річних від простроченої суми є платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником»[414]. Якби автор стверджував таке в порядку пропозиції de lege ferenda, з ним можна було і погодитись. Але ж він мову веде виключно про те, як застосовувати наведені законодавчі положення.