Війна і мир 3-4
- Автор: Толстой Лев Николаевич
- Год: 1953
- Язык: украинский
- Год: Державне видавництво художньої літератури
- Переводчик: О. Кундзич
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Війна і мир 3-4». Краткое содержание книги:
Про діяльність Олександра і Наполеона не можна сказати, що вона була корисна чи шкідлива, бо ми не можемо сказати, для чого вона корисна і для чого шкідлива. Коли діяльність ця кому-небудь не подобається, то вона не подобається йому лише тому, що не збігається з його обмеженим розумінням того, в чому полягає благо. Чи здається мені благом збереження в 12-му році будинку мого батька в Москві, або слава російських військ, або процвітання Петербурзького чи інших університетів, або свобода Польщі, або могутність Росії, або рівновага Європи, або певного характеру європейське просвіщення — прогрес, я мушу визнати, що діяльність усякої історичної особи мала, крім цих цілей, ще інші, більш загальні і недоступні мені цілі.
Але припустімо, що так звана наука має змогу примирити всі суперечності і має для історичних осіб та подій мірило гарного і поганого.
Припустімо, що Олександр міг зробити все інакше. Припустімо, що він міг, за приписом тих, що обвинувачують його, тих, що професують знання кінцевої мети руху людства, розпорядитися за тією програмою народності, волі, рівності і прогресу (новішої, здається, нема), яку б йому дали теперішні обвинувачі. Припустімо, що ця програма була б можлива і складена і що Олександр діяв би за нею. Що ж сталося б тоді з діяльністю всіх тих людей, що протидіяли тодішньому напрямові уряду, — з діяльністю, яка, на думку істориків, є гарна й корисна? Діяльності цієї не було б; життя б не було; нічого б не було.
Коли припустити, що життя людське може керуватися розумом, то знищиться можливість життя.
II
Коли припустити, як то роблять історики, що великі люди ведуть людство до досягнення певних цілей, які полягають або у величі Росії чи Франції, або в рівновазі Європи, або в поширенні ідей революції, або в загальному прогресі, або хоч би там у чому, то неможливо пояснити явищ історії без понять випадок і геній.
Коли мета європейських воєн початку нинішнього століття полягала у величі Росії, то цієї мети можна було досягти без усіх попередніх воєн і без навали. Коли мета — велич Франції, то цієї мети можна було досягти і без революції і без імперії. Коли мета — поширення ідей, то друкарство здійснило б це значно краще, ніж солдати. Коли мета — прогрес цивілізації, то вельми легко припустити, що, крім винищення людей і їхніх багатств, є інші, доцільніші шляхи для поширення цивілізації.
Чому ж це сталося так, а не інакше?
Тому що це так сталося. «Випадок зробив становище; геній скористався з нього», — каже історія.
Але що таке випадок? Що таке геній?
Слова випадок і геній не означають нічого дійсно існуючого і тому не можуть бути визначені. Слова ці тільки означають певний ступінь розуміння явищ. Я не знаю, чому відбувається таке-то явище; гадаю, що не можу знати; тому не хочу знати й кажу: випадок. Я бачу силу, що учиняє надмірну, як на загальнолюдські властивості, дію, не розумію, чому це діється, і кажу: геній.
Для отари овець та вівця, яку щовечора чабан відганяє в окремий денник до корму і яка стає вдвічі товщою за інших, повинна здаватися генієм. І та обставина, що кожного вечора якраз ця сама вівця потрапляє не в загальну кошару, а в окремий денник до вівса, і що ця, якраз ця сама вівця, облита жиром, вбивається на м’ясо, повинна здаватися разючим поєднанням геніальності з цілим рядом незвичайних випадків.
Але вівцям досить тільки перестати думати, що все, що робиться з ними, відбувається тільки для досягнення їх овечих цілей; досить припустити, що події, які відбуваються з ними, можуть мати і незрозумілі для них цілі, і вони відразу побачать єдність, послідовність у тому, що робиться з вівцею, яку відгодовують. Коли вони й не знатимуть, з якою метою її відгодовували, то принаймні вони знатимуть, що все, що сталося з вівцею, сталося не ненароком, і в них уже не буде потреби ні в понятті випадок, ні в понятті геній.
Тільки відмовившись від знання близької, зрозумілої мети і визнавши, що кінцева мета нам недоступна, ми побачимо послідовність і доцільність у житті історичних осіб; нам відкриється причина тієї надмірної, як на загальнолюдські властивості, дії, яку вони здійснюють, і не треба нам буде слів випадок і геній.