Війна і мир 3-4

I

Минуло сім літ після 12 го року. Схвильоване історичне море Європи вляглося в свої береги. Воно здавалося затихлим; але таємничі сили, що рухають людство (таємничі тому, що закони, які зумовлюють їх рух, невідомі нам), діяли далі.

Хоч поверхня історичного моря здавалась нерухомою, так само безперервно, як рух часу, тривав рух людства. Складалися, розкладались різні групи людських зчеплень; підготовлялись причини утворення і розкладу держав, переміщень народів.

Історичне море не ринуло поривами, як раніш, від одного берега до другого: воно вирувало у глибині. Історичних осіб не носило, як раніш, хвилями від одного берега до другого; тепер вони, здавалось, кружляли на одному місці. Історичні особи, які раніш на чолі військ відбивали рухи мас наказами воєн, походів, боїв, тепер відбивали вируючий рух політичними й дипломатичними міркуваннями, законами, трактатами...

Цю діяльність історичних осіб історики називають реакцією.

Описуючи діяльність цих історичних осіб, які були, на їх думку, причиною того, що вони називають реакцією, історики суворо осуджують їх. Усі відомі люди того часу, від Олександра і Наполеона до m-me Staël, Фотія, Шеллінга, Фіхте, Шатобріана й ін., проходять перед їх суворим судом і виправдуються або осуджуються, залежно від того, чому вони сприяли — прогресові чи реакції.

В Росії, за їх описом, у цей період часу теж відбувалась реакція, і головним винуватцем цієї реакції був Олександр І — той самий Олександр І, який, за їхніми ж описами, був головною причиною ліберальних починань свого царювання і врятування Росії.

В сучасній російській літературі нема людини, від гімназиста до вченого історика, яка б не кинула свого камінчика в Олександра за неправильні вчинки його в цей період царювання.

«Він повинен був зробити так-то і так-то. В такому разі він зробив добре, в такому погано. Він прекрасно держався на початку царювання і під час 12-го року; але він зробив погано, давши конституцію Польщі, утворивши Священний Союз, давши владу Аракчеєву, підтримуючи Голіцина і містицизм, потім підтримуючи Шишкова і Фотія. Він зробив погано, займаючись фронтовими справами армії; він зробив погано, розкасувавши Семеновський полк і т. д.»

Треба було б списати десять аркушів для того, щоб перелічити всі ті докори, що їх роблять йому історики на підставі того знання блага людства, яке вони мають.

Що означають ці докори?

Ті самі вчинки, за які історики хвалять Олександра І, — як-от: ліберальні заходи царювання, боротьба з Наполеоном, твердість, яку він виявив у 12-му році і похід 13-го року, — хіба не випливають з тих самих джерел — умов крові, виховання, життя, що зробили особу Олександра тим, чим вона була, — з яких випливають і ті вчинки, що за них історики картають його, як-от: Священний Союз, відновлення Польщі, реакція 20-х років?

У чому полягає суть цих докорів?

У тому, що така історична особа, як Олександр І, особа, яка стояла на найвищому можливому щаблі людської влади, ніби в фокусі сліпучого сяйва всіх зосереджених на ній історичних променів; особа, яка підлягала тим найбільшим у світі впливам інтриг, обманів, лестощів, самоомани, що є нерозлучні з владою; особа, яка почувала на собі кожної хвилини свого життя відповідальність за все, що відбувалося в Європі, і особа не вигадана, а жива, зі своїми, як і кожна людина, особистими звичками, пристрастями, прагненнями добра, краси, істини, — що ця особа п’ятдесят років тому не то що не була доброчесною (за це історики не картають), а не мала тих поглядів на благо людства, що їх має тепер професор, який змолоду займається наукою, тобто читанням книжок, лекцій і списуванням цих книжок та лекцій в один зошит.

Але коли навіть припустити, що Олександр І п’ятдесят років тому помилявся в своїх поглядах на те, в чому полягає благо народів, мимоволі треба припустити, що по тому, як мине якийсь час, так само виявиться помилковість поглядів на те, в чому полягає благо людства, і того історика, який судить Олександра. Припущення це тим більш природне і конче потрібне, що, стежачи за розвитком історії, ми бачимо, як що не рік, що не новий письменник, то змінюється погляд на те, в чому полягає благо людства; так що те, що здавалося благом, через десять років здається злом; і навпаки. Мало того, в історії ми знаходимо водночас цілком протилежні погляди на те, що було злом і що було благом; одні дану Польщі конституцію і Священний Союз ставлять у заслугу, другі на карб Олександрові.