Вовк-тотем
- Автор: Жун Цзян
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7541-3
- Переводчик: Надія Кірносова
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Вовк-тотем». Краткое содержание книги:
Китай часів «культурної революції», середина 60-х років XX століття. Чень Чжень, представник молодої китайської інтелігенції, потрапляє у Внутрішню Монголію — одну з найвіддаленіших і самобутніх провінцій Китаю. Хлопець оселяється в юрті старого монгола Біліґа. Від нього Чень дізнається, що з давніх-давен монголи поклонялися вовку-тотему, який, за їхніми уявленнями, символізує перемогу духу над силами стихій, дає можливість існувати в екстремальних умовах. Поживши серед холодного степу, Чень Чжень поступово відкриває для себе дивовижний, але простий світ кочовика, побудований на протистоянні людей і вовків...
Чень Чжень швидко, ніби кидаючись в атаку, спритними рухами розпалив шість мисок із полиновим димом і переніс їх усі на підвітряний бік у тому місці, де вівці мали спати. Шість білих струмків диму заклубочились, мов шість лютих білих драконів, і кинулись, мов убивці, на сонмище комарів. За мить люта комарина зграя, ніби зустрівши ще більш лютого небесного дракона, кинулась із писком навтьоки. Дим-рятівник повністю накрив отару, і стомлені вівці, великі й малі, попадали навколішки і вмостились на землі — цілоденна екзекуція, можна вважати, на цьому для них закінчилась. У білому диму отара стала сумирною, до того ж вівці так змучились, що в них навіть не було сил ремиґати.
Ян Ке зістрибнув з коня, важко ставши на землю. Він поспішив відвести коня, обліпленого комарями, під прикриття диму, після чого зірвав із себе протимоскітного капелюха, звільнився від цупкого й важкого одягу і, відчувши нарешті комфорт, сказав:
— Яка чудова прохолода! Я сьогодні ледь не спікся від задухи. Завтра ти підеш пасти отару, готуйся до тортур!
— Я і дома за цей день натерпівся тортур, — зауважив на це Чень. — Завтра, коли я повернусь з отарою, ти теж повинен будеш приготувати мені шість мисок з полиновим димом і ще й мусиш розпалити дим для Вовчика.
— Без проблем, — заявив Ян Ке.
— Ти піди подивись на Вовчика. Цей шибеник розуміє, що до чого: заховався у дим і заснув!
— Хіба ж вовки не бояться понад усе диму й вогню? — із сумнівом запитав Ян.
— Однак ще дужче вовки бояться комарів, — сміючись сказав Чень. — Коли він тільки побачив, що собаки прийшли відняти в нього дим, він забув про свій страх до нього й швидко зрозумів, що то — гарна річ. Я так насміявся з нього, що в мене аж живіт болить. Шкода, що ти не бачив тієї сцени.
Ян Ке побіг до вовчого кола й побачив, що Вовчик лежить на боці, ліниво витягнувши всі чотири лапи, й мирно спить. Почувши кроки двох своїх великих друзів, він тільки трохи розплющив очі й кинув на них один погляд.
Усю ніч Чень стежив за тим, щоб у мисці був дим. Для цього потрібно було щопівгодини додавати в миску кізяки, і як тільки дим слабшав, додавати ще полину. Якщо ж вітер раптом змінював напрямок, потрібно було переносити миску на підвітряний бік. Іноді потрібно було також відганяти корів, які намагались затиснутись в отару й собі прокоптитися полином. Хоча в корів шкіра достатньо цупка, однак їхні ніс, повіки та вуха все-таки бояться комариних укусів. Чень не хотів, щоб корови вносили безлад в отару, тому вимушений був улаштувати ще одну миску з полиновим димом і поставити її з підвітряного боку біля корів. Таким чином, щоб забезпечити корів, овець і Вовчика полиновим димом, Чень майже всю ніч не стулив повік. Троє великих собак, попри все, не забували свого обов'язку — вони побігли на край окутаної димом території з підвітряного боку отари й, заховавшись у диму, розбіглися, охороняючи «найважливіший пункт».
Голодні комарі, які скупчилися поза димом, аж тремтіли від люті й страшенно пищали, однак залітати в дим не наважувались. Коли Чень, який півночі боровся з ними, дивився на переможеного ворога, його охоплювала радість переможця.
Цієї ночі полиновий дим розгортався над кожним із таборів бригади — його клуби одночасно піднімались із сотень мисок з підпаленим полином. У місячному сяйві сотні струмків полинового диму розростались, піднімаючись у висоту, ніби сотня білих величезних драконів перекидались і танцювали в небі. Було схоже на те, ніби первісний степ раптом увійшов в епоху індустріалізації і тут з'явився ліс заводських труб. Клуби білого диму утворювали грандіозне видовище й справляли величне враження. Цей дим не тільки зупиняв скажених комарів, але й відігравав велику роль у відлякуванні зголоднілих за час комариного лиха в степу вовчих зграй.