Учта для гайвороння
- Автор: Мартин Джордж Рэймонд Ричард
- Серия: Пісня льоду та вогню #4
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Переводчик: Вячеслав Леонідович Бродовий
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Учта для гайвороння». Краткое содержание книги:
Особистий, незалежний, експериментальний перекладацький проект з елементами літературної адаптації. При передачі ряду імен, назв, термінів державності та побуту застосовуються українські та східноєвропейські старожитності з метою творчо відтворити живу авторську атмосферу вигаданого середньовічного світу.
До паперових книжкових видань цей переклад жодного стосунку не має, створений задля власної втіхи.
Переклад-адаптація В. Бродового: березень 2015 — жовтень 2016 р. Друга редакція, оновлена і з виправленнями: 22 травня 2017 р.
Мапи до книжки, разом з повним доробком перекладів: http://ice-and-fire.in.ua.
— Я про все це майже забув, — зізнався Хайме.
— І ти, і сестра теж. — Тітка зробила ще ковток вина. — Чи правда, що Тайвин усміхався на поховальних ношах?
— На тих ношах він гнив. І від того кривив вуста.
— Тільки й того? — Здається, тітка Генна трохи розчарувалася. — Люди кажуть, Тайвин ніколи не посміхався. Але я бачила його посмішку, коли він одружувався з твоєю матір’ю, і коли Аерис зробив його Правицею. Коли Тарбеків дах упав на голову пані Елині, тій лукавій сучці… Тиг казав, що Тайвин усміхався і тоді. А ще він усміхався при твоєму народженні, Хайме, і це я бачила на власні очі. Ви з Серсею, рожеві й прекрасні, однакові, наче горошини з одного стручка… ну хіба що між ніг різні. А які ти мав легені, ой леле!…
— «Мені ревти, вам слухати», — вишкірився Хайме. — А тепер ви мені розкажете, як він полюбляв сміятися.
— Не розкажу. Тайвин зневажав сміх. Надто багато людей сміялися при ньому з вашого діда. — Тітка спохмурніла. — Кажу тобі напевне, оцей блазенський вертеп, який тут кличуть облогою, його б не розважив. Як ти збираєшся її скінчити, коли вже приїхав?
— Перемовитися з Чорностругом.
— Нічого не вийде.
— Я висуну щедрі умови.
— Умови вимагають довіри. А Фреї вбили гостей під своїм дахом. Що ж до тебе… не ображайся, любий, але ти таки зарізав одного круля, котрого присягнувся захищати.
— І вб’ю Чорноструга, якщо він не здасться.
Відповідь Хайме пролунала трохи різкіше, ніж він сподівався. Але не в тому він був гуморі, щоб слухати мовчки, як йому в обличчя знову докоряють Аерисом Таргарієном.
— Як саме? Язиком? — У голосі тітки почулася зневага. — Може, я лише стара ропуха, та все ж не маю кислого сиру між вух, дорогенький мій Хайме. І Чорноструг теж не має. Порожні погрози його не скорять.
— Що ж ви порадите?
Тітка знизала дебелими плечима.
— Емко хоче стяти Едмурові голову. Може, цього разу він має рацію. Пан Риман своєю шибеницею зробив з нас усіх посміховисько. Тепер ти мусиш показати панові Бріндену, що твої погрози не позбавлені зубів.
— Якщо стратити Едмура, пан Брінден налаштується рішучіше.
— Рішучості Брінденові Чорностругу і без того ніколи не бракувало. Гостер Таллі міг би тобі трохи розповісти. — Пані Генна прикінчила вино. — Ну, я тобі не казатиму, як вести війну. Не маю такого нахабства, зате знаю своє місце… на відміну від твоєї сестри. Чи правда, що Серсея спалила Червоний Дитинець?
— Лише Башту Правиці.
Тітка у розпачі закотила очі.
— Хай би краще дала Башті спокій, а натомість спалила свого Правицю! Гарис Звихт? Якщо хто колись і мав промовистий герб, то це він, зі своїм когутом. А ще ж Гиліс Росбі… о свята Седмице, я гадала, він відкашляв своє багато років тому. Добромир… твій батько свого часу кликав його діда «Гигикалом». Тайвин казав, що Добромир не годиться геть ні на що, крім гигикати з дотепів короля. Пригадую, його вельможність зрештою догигикався до вигнання. А ще Серсея посадовила у свою раду байстрюка, а в Королегвардію записала закіптюжений казанок. Завдяки їй Віра озброює своїх попихачів, а браавосці відкликають грошові позики по всьому Вестеросі. Нічого з цього б не сталося, якби вона мала досить кебети зробити одну просту річ: поставити твого дядька Правицею Короля.
— Пан Кеван відмовився прийняти уряд.
— Він так каже. Але не каже, чому. І ще багато чого не каже. Не хоче казати! — скривилася пані Генна. — Кеван завжди робив те, про що його просили. Не в його звичаї відмовлятися виконувати обов’язок. Тут щось негаразд, я носом чую.
— Дядько казав, що стомився.
«Він знає, — сказала Серсея, коли вони разом стояли над трупом батька. — Знає про нас.»
— Стомився? — Тітка закопилила губу. — Та мабуть. Кеван мав чим стомитися. Важко прожити цілісіньке життя у тіні Тайвина. Усім моїм братам було важко. Тайвин кидав на землю довгу чорну тінь, і кожному доводилося боротися бодай за клаптик сонця. Тигет прагнув стати сам собі господарем, але де йому було змагатися з твоїм батьком! Лише марнів з роками, плекаючи безсилу лють. Геріон замість лютувати жартував. Адже краще кпинити з гравців, ніж зіграти з ними і програти. Але Кеван рано побачив справжній стан речей і обрав собі місце обіч свого брата.