Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз

— Ну, перш за все, — почала сестра, — якщо ми перестанемо допомагати тим, у кого є дар, вони загинуть. Як же, по-твоєму, ці хлопчики тепер зможуть потрапити в наш Палац? Землі маженді ми перетинати більше не зможемо. А вона, сестра Верна скоса глянула на Дю Шайю, — тільки нам дозволить пройти через свої землі. Про те, щоб пропустити інших, мови поки не йшло. І всі ці діти загинуть через те, що ти сьогодні зробив.

Річарду було важко зосередитися. Магічний гнів меча викликав у нього на цей раз відчуття небувалої втоми. Найбільше йому хотілося спати. Він повернувся до Дю Шайю:

— Перш ніж укласти мир з маженді, вам доведеться висунути ще одну умову. Скажіть їм, що вони повинні будуть дозволити сестрам Світла проїжджати через їхні землі. Твій народ нехай вчинить так само.

Дю Шайю мовчки кивнула, дивлячись йому в очі.

— Ну, ти задоволена? — Запитав Річард у сестри Вірні.

— Пам'ятаєш, в долині ти вбив чудовисько, але на його місці з'явилися сотні змій? — Відповіла вона питанням на питання. — В цьому випадку відбудеться щось подібне. Неможливо перелічити всі твої сьогоднішні помилки. Тільки сьогодні я попереджала тебе, щоб ти не розмахував сокирою наосліп, але ти знову мене не послухався!

Все, що ти зробив до сих пір, не припиняє винищення людей, а лише служить його продовженню.

— У цьому відношенні, сестра, я Шукач Істини, а не твій учень. Як Шукач я не маю наміру терпіти людські жертвоприношення. Що стосується загибелі інших людей — це інше питання. І я не думаю, щоб тобі дійсно хотілося покарати мене за те, що я припинив неподобство, яке, я впевнений, ти давно хотіла б припинити сама.

— Як сестра Світла я не маю влади змінювати порядок речей, який існує вже три тисячі років. Я тільки повинна вибирати найменше зло. Так, я ненавиділа цей порядок і була б рада, якби тобі вдалося його змінити. Але я не можу не розуміти, що це призведе до нових бід і до загибелі людей. Коли ти одягнув ошийник, то, пригадую, сказав, що тримати в руках повідок буде важче, ніж цей нашийник носити. Схоже, ти був правий. — Очі її заблищали від сліз. — Ти повернув моє покликання, мою улюблену справу в ніщо. Але я не думаю про те, щоб покарати тебе за непокору. Через кілька днів ми будемо у Палаці, і там я нарешті позбудуся від тебе. Нехай вони самі з тобою займаються. Подивимося, як вони будуть поводитися з тобою, коли ти викличеш їх гнів. Боюся, ти зможеш переконатися, що інші сестри не будуть проявляти такого довготерпіння, яке властиво мені. Вони скористаються владою Рада-Хань. І, боюсь, вони, як і я зараз, ще пошкодують, що намагалися тобі допомогти.

— Мені шкода, якщо ти так це сприймаєш, сестра, — вимовив Річард, не дивлячись на неї. — Здається, я можу тебе зрозуміти. Але нехай я і не послухався тебе, те, що сталося сьогодні, не має до цього відношення. Тут мова йде про боротьбу за істину і справедливість. Якщо ти хочеш вчити мене, то, сподіваюся, ти твердо дотримуєшся власних моральних принципів? Сподіваюся також, що сестри Світла не стануть витрачати час на тих, хто легко міняє свої переконання в залежності від обставин. Я зовсім не хочу образити тебе, сестра Верна. Просто я сам не зможу себе поважати, якщо дозволю вбивати людей, а тим більше — брати в цьому участь.