Принц Ґаллії
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич, Авраменко Валентин
- Язык: украинский
- Жанр: Альтернативная история
Электронная книга - «Принц Ґаллії». Краткое содержание книги:
Водночас на сторінках книги в неявному вигляді присутній фантастичний елемент. Це не чаклуни з драконами, не прибульці з інших світів і навіть не гості з майбутнього, що прагнуть змінити власне минуле. Фантастика лежить у самій основі сюжету, в тому самому історичному тлі. У «Принці Галії» витвором авторської уяви є не лише окремі персонажі і ситуації, а вся історія середньовічної Європи з часів падіння Риму до середини XV сторіччя, коли відбуваються зображені в романі події. Автор пропонує читачеві свій погляд на наше минуле, але не намагається ні в чому переконати його, а просто радить розглянути інші можливості історичного розвитку і самому вирішити, що ми втратили, а що навпаки — виграли від того, що історія повернулася саме так, а не якось інакше.
Філіп ніяково потупив очі.
Лише після того, як забальзамоване тіло Альфонсо XIII перенесли до собору Толедської Божої Матері, щоб народ мав можливість попрощатися зі своїм королем, Бланка отримала змогу зустрітися в Філіпом сам на сам.
Вони довго простояли мовчки, пильно дивлячись одно одному в очі. Бланка була одягнена у все біле — колір жалоби для королев, її обличчя було бліде, і тільки на щоках ледь помітно проступав слабкий рум’янець.
— Отже, — нарешті промовила вона, — ти все вирішив?
— Так, — понуро кивнув Філіп. — Після поховання Альфонсо я поїду до Рима і там одружуся з Анною Юлією.
— Але чому? Ти вже розлюбив мене?
Філіп опустився в крісло і важко зітхнув:
— Люба моя дівчинко! Зрозумій, коли йдеться про державні інтереси, треба забути про почуття. Я кохаю тебе, рідна, дуже кохаю, але я не можу одружитися з тобою. Передусім я государ, і лише потім — людина. І як людина я хочу бути з тобою, я так хочу кохання, звичайного людського щастя, хочу, щоб ми жили разом, виховували наших дітей… На жаль, обставини виявилися вищими за нас, і ми маємо змиритися з цим, гідно прийняти цей жорстокий удар долі. Якби ти знала, як важко мені далося це рішення, яка велика була спокуса вчинити по-людському, а не по-державному…
Бланчині очі потьмяніли:
— Ти брешеш, Філіпе! Просто ти розлюбив мене, я вже набридла тобі. І тепер тобі начхати на нашу дитину. — Вона гнівно тупнула ніжкою. — Який же ти негідник… Любий… — З грудей її вирвалося здавлене ридання.
Філіп встав з крісла і підійшов до неї.
— Ні, Бланко, так не годиться. Ти ж королева, старша дочка Кастілії. — Він обняв її за плечі. — А я син Ґаллії. Я не маю права допустити розчленування моєї країни, а це неминуче станеться, якщо Ґасконь потрапить під вплив кастільської корони. Прованс і Савойя не забаряться приєднатися до Ґерманського Союзу — і тоді всьому кінець, ґалльська державність буде підтята під корінь. Це тим більше неприпустимо зараз, коли в мене є унікальний шанс об’єднати Ґаллію, перетворити її з союзу самостійних князівств на могутню централізовану державу… Мало того, мені надана можливість започаткувати об’єднання всіх ґалльських земель у Велику Ґаллію — і якщо я втрачу цю можливість, мені не буде виправдання. Сучасники зневажатимуть мене, а нащадки назвуть мене злочинцем і негідником.
— А ти і є негідник! — розпачливо вигукнула юна королева. — Жорстокий, безсердечний негідник!
— Бланко, Бланко! — майже простогнав Філіп, його обличчя спотворила гримаса болю. — Не розривай мені серце, люба моя, кохана… І вибач мені, рідна…
Він опустився перед нею навколішки і зовсім несподівано для себе заплакав — голосно, нестримно, невтішно. Сльози рясно текли з його очей, зволожуючи сніжно-білу тканину жалобного вбрання Бланки. Так гірко і боляче йому не було ще ніколи, навіть коли вмерла Луїза, бо тільки ставши дорослими, ми починаємо в повній мірі розуміти, яка це велика цінність — любов, і що означає її втрата.
А Бланка щосили стримувала сльози — королеви не плачуть.
І через багато-багато років, гортаючи в пам’яті пожовтіли від часу сторінки минулого, Філіп скаже, що саме тоді, того самого дня закінчилася його юність, і він зробив найголовніший у всьому своєму житті вибір. Того дня він остаточно й безповоротно обрав собі країну — всю Ґаллію, від Бретані й Нормандії до Піренеїв і Альп.
Жовтень 1988 — грудень 1993 рр.
Додаток 1
Дiйовi та згадуванi особи
(відомості подані за станом на початок 1452 року; більш докладно про родинні зв’язки див. ґенеалоґічні таблиці)
ГОЛОВНІ:
Філіп Аквітанський (Філіп Красивий), ґраф Кантабрії і Андорри, перший принц Ґаллії; син герцоґа Філіпа III Аквітанського і принцеси Ізабелли Ґалльської*[56], племінник короля Ґаллії Робера III. 20 років.
Бланка Кастільська, ґрафиня Нарбоннська; дочка короля Кастілії Фернандо IV і Бланки Портуґальської*. 16 років.
Марґарита Наваррська, дочка короля Александра X і Марґарити Кастільської*; наслідна принцеса Наварри. 17 років.
Ернан де Шатоф’єр, ґраф Капсірський; син Армана де Шатоф’єра* і Розмарі дю Плессі де Шатоф’єр*; лицар ордену Храму Сіонського. 20 років.
[56] Тут і далі *зірочкою позначені особи, що вмерли до 1452 р.