Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя

Цим дивовижним у тутешніх краях назвам пояснення дуже просте: наші люди постійно колесили світом у пошуках заробітків. А коли поверталися додому, скуповували за зароблені дудки[29] землі і оселялися в різних кутках, а далі — хто й сам, а хто просто зо сміху — йменували ті поселення назвами держав й континентів, де газди заробили красні гроші й купували за них земельні угіддя. Власне, це була своєрідна данина вдячності великому світові, який — що б там не таляпала всяка пропаганда — ніколи не давав загинути й померти із голоду бідному на долю закарпатцю.

Забігаючи на десятки літ, скажу: через таку різнофайтову географію рідного села я вельми часто потрапляв у делікатні ситуації. Ніколи не забуду, як усередині 80-их років минулого століття їхав із відомим столичним академіком додому. По дорозі зустрів двоюрідного брата на прізвисько Піночет. Зупинив машину, привітався і поцікавився, хто вдома? Брат, не змигнувши, мовив:

— Та пак фрас’го знає: няньо ще затемна пішов у Палестину за самогонним апаратом. Мама дись годину тому почалапала садити у Бразилію крумплі,[30] а Кенеді погнав у Аргентину корову до бика, хіба лем буде Марія Ейзенхауерова. Вона тепер, у великодний піст, каждий ранок йде молитися у Ватікан. Але в такий час уже точно дома!

Впродовж нашої щирої братньої бесіди столичний академік тріщив здивовано очі то на мене, то на Піночета. А коли машина рушила, із якимось здивованим переляком спитав:

— Слухай, Митре, у вас усі дома?..

— Не знаю… Приїдемо, то увидимо, — відповів нелукаво я.

Це щодо географії, а ось прізвиська — у них своя історія. Все наше різнофайтове колоритне село можна зібрати під прапорами трьох прізвищ: Слов’яни, Жидики і Шваби. І коли дотримуватись етики і називати людей виключно за паспортом, у нас раптом виявиться, скажімо, по два-три десятки Дмитрів Михайловичів Слов’янинів, Петрів Івановичів Швабів, Іванів Степановичів Жидиків… Ось і спробуй, суддя чи прокуроре, не зломивши голови, серед багаточисельних двійників знайти саме ту особу, по якій темниця плаче. А ось назви прізвисько — і тобі одразу вирахують, кого потрібно, назвуть адресу. А якщо попросиш — проведуть, а по дорозі ще й таку характеристику випишуть, що, даю чесне слово, з нею не приймуть ані в одну тюрьму світу. Прізвиськами, як правило, нагороджували за кількома ознаками: характером, подібністю, звичками, а часом і необачно кинутим словом… Таким чином, наше село вмістило помалу у собі не тільки всі великі держави і континенти, але й постійно пригрівало і давало притулок королям, цісарям, великим розбійникам, геніальним вченим, політикам світового масштабу і різної масті авантюристам.