В.І.Н. (Вибору іншого немає)

Звичайно, він намагався зустрітися з нею, спочатку майже щодня дзвонив їй, викликав на розмову, дізнався, де вона тепер мешкає і кілька разів приїжджав до неї додому, але вона навідріз відмовлялася бачитися з ним. На всі його благання і прохання хоча б просто поговорити Христина відповідала завжди одне й те саме: «Зрозумій, так буде усім краще». Кому і чому повинно бути від цього краще, Шульц не розумів. Він взагалі дуже слабко розумів жінок, у нього, насправді, ніколи не складалися з ними добрі стосунки, і лише з Христиною, як йому здавалося всі ці чотири роки, він нарешті знайшов спільну мову. Але, як виявилося, її він теж не зміг до кінця зрозуміти. Проживши з Христиною достатньо часу, він думав, що вже досконало її знає, бачить її наскрізь, розрізняє її найменші бажання. Та це була лише самоомана. Реальна Христина виявилася зовсім не такою, якою її в своїй уяві намалював Шульц. Лише коли вона пішла від нього, він зрозумів, що зовсім не знав цієї жінки. Вистачило головного питання — чому вона пішла, аби страшний здогад назавжди поховав всі його ілюзії щодо Христини. А відповідь напрошувалася сама собою — просто вона не кохала його. Насправді — він зрозумів це трохи згодом — все життя будується лише за одним непохитним законом: ти або любиш, або ні. Це стосується всього на світі, а, тим паче, стосунків між чоловіком та жінкою. Але це прозріння прийшло пізніше, а у перші місяці розриву він з ранку до ночі ламав собі голову, що ж стало причиною її вчинку і чому вона без будь-яких пояснень пішла від нього. Не знаходячи відповідей, він настирливо діставав її, вимагав пояснень, викликав на відверту розмову. Але Христина залишалася непохитною: «Так усім буде краще». Ця незмінно-кам’яна відповідь бісила його, змушуючи лютувати ще більше. Перші два місяці після їхнього розриву він не знаходив собі місця, поринаючи то у непроглядне алкогольне забуття з підозрілими друзями, то у дикий розгул з маловідомими повіями. Через це довелося навіть піти з роботи — він працював тоді у щоденній газеті, де постійно вимагалася повна концентрація і самовіддача — але ані хвилини не шкодував за цим. Потім він трохи отямився — коли від зловживання спиртним почало підводити здоров’я і довелося звернутися по допомогу до лікаря. Наступні два місяці він важко виходив із карколомного запою, але ця рана й не думала гоїтися. Проте Христина й далі відмовлялася з ним спілкуватися, відбуваючись звичним: «Так усім буде краще». Ця її фраза почала не на жарт дратувати його, і одного разу по телефону він наговорив їй багато неприємних і грубих слів. З тих пір він, соромлячись свого ганебного вчинку, більше не телефонував Христині. Життя текло собі далі. Він влаштувався на нову роботу — до поважного глянцевого журналу, намагався остаточно зав’язати з алкоголем (поки що не зовсім вдало), навіть на дозвіллі розмірковував, як налагодити особисте життя, але вже за мить гнав ці спокусливі думки якнайдалі, бо розумів — найближчим часом заводити якісь близькі стосунки з жінкою він просто не зможе. Надто свіжою була втрата, надто болючою була ця рана, надто відразливим було розчарування.