Чарівниця з острова Гроз

Старий зробив жест рукою. Із темряви безшумно з'явився стрункий юнак. Весь цей час він покірно чекав, коли вчитель підкличе його. Терпіння та вміння бути непомітним — лише невелика частина чеснот, якими він досконало оволодів на острові. Юнак наблизився до вчителя й завмер, очікуючи вказівок.

Агрипа кивнув на магічний кристал.

— Поглянь.

Побачивши чорнооку дівчину, Азар зціпив зуби, та більше нічим не виявив своїх почуттів. На відміну від Маріки, він пам'ятав її візит на острів, як і те, що волею долі вона була його суперницею. Від самого народження Азара готували до того, щоб він обійняв посаду Верховного Чародія, та через безглузду випадковість дівчина також претендувала на посох влади.

Чотири роки тому Азар допоміг їй повернутися з острова до людей, наївно вважаючи, що більше їхні шляхи не перетнуться. Тоді його було суворо покарано, та в душі він аж ніяк не розкаювався. Покарання було занадто малою платою за звільнення від суперниці. До того ж, хоч як сердилися маги-правителі, його не покидало відчуття, що вчитель не засуджував його за здійснений вчинок.

— Її доведеться знову повернути на острів, — хрипко сказав Агрипа.

Азар мовчки вклонився, виявивши згоду. При цьому лице його залишалося байдужливим. Агрипа скоса поглянув на юнака і схвально подумав, що хлопець дечого навчився. У витримці йому не відмовиш.

— Ти ж не занадто бажаєш цього? — запитав Агрипа.

— Хто я, щоб потурати своїм бажанням? Я підкоряюся волі Ради, — шанобливо відповів юнак.

— Ти маєш рацію, мій хлопчику. Навіть маги не завжди вільні робити те, що їм хочеться, — зітхнув Агрипа.

Азар зрозумів, що вчитель на його боці.

Верховний Маг підвівся, і світіння кристала повільно згасло.