Вафельне серце
- Автор: Парр Мария
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Теза
- ISBN: 978-966-421-213-4
- Переводчик: Галина Николаевна Кирпа
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Вафельне серце». Краткое содержание книги:
Надзвичайно зворушлива, щемливо-тепла повість.
— Користуйся моментом, хлопче!
Найкращим товариством у моєму нинішньому житті був тепер дідусь. Він усе розумів і ні до чого не присікувався. Дідусь також нипав туди-сюди й тужив. Усі тужили. Ми тужили за тіткою-бабунею, ми тужили за Леною, а ще ми тужили за Лениною мамою. Проте ми з дідусем тужили найбільше. Цілий день ми тільки те й робили, що тужили, — з тієї миті, як вставали з ліжка, до тієї, як лягали спати.
Коли минув тиждень і я прожив без Лени першу п’ятницю, ми з дідусем сиділи за його кухоняним столиком і слухали вітер. Я сходив до школи, долаючи дорогу туди й назад сам. Додому з’явився зашмарканий і заплаканий. У хаті був тільки дідусь, він саме варив каву. Мені перепало десять грудочок цукру й півкухлика кави. Дідусь не знає міри. Десять грудочок цукру! Я розказав йому, як збіг день. Хлопці в класі вважали, що в школі стало нудніше, відколи Лена поїхала. В класі стало тихо й нецікаво, і зовсім не так бездоганно, як переконував Кай-Томмі має бути без дівчат. На якусь мить я замовк, розтовкуючи грудочки цукру. Думати тільки про Лену, яка більше ніколи не ходитиме до мого класу, було так сумно, що в мене замлоїло в животі.
— Дідусю, мені страшенно її не вистачає, — врешті-решт пролепетав я і знов заплакав.
Аж тут дідусь окинув мене поважним поглядом і сказав, що тужити за людиною — то найкращий у світі смуток.
— Розумієш, Тріллуню, якщо хтось сумує через те, що йому не вистачає якоїсь людини, то це означає, що хтось ту людину любить. А любити когось — найкраще в світі почуття. Ті, за ким ми тужимо, живуть у нашій душі. — Він гупнув себе кулаком у груди так, що аж хруснуло.
— Ох… — мовив я, витираючи рукавом очі. — Але я, дідусю, не можу гратися з людиною, яка живе в моїй душі, — зітхнув я і також гупнув себе кулаком у груди.
Дідусь важко похнюпив голову, він мене зрозумів.
Ми більше нічого не говорили, дідусь і я. Вітер гуляв довкола будинку і зчиняв чималенько шуму й шелесту. Мені не хотілося виходити надвір і самому кататися на санчатах.
Коли я піднявся нагору, мама приготувала мені на обід мою улюблену страву. Це вже втретє за тиждень. Мабуть, треба було б сказати, що мені вона не смакує, але нехай уже буде так. Умостившись у ліжку, я відчув, що мої усміхальні м’язи розтягнуті. Вони були геть виснажені.
— Боженьку ти мій, поверни мені відчуття смаку, — попросив я.
Сумний клубок у животі не давав мені спати. Зате я лежав і слухав негоду за вікном. Раптом щось стукнуло в шибку.
— Поможіть, — перелякано промимрив я й сів у ліжку.
Тут стукнуло ще раз. О, якби ж я мав над ліжком Ісуса! І тільки-но я зібрався бігти до мами й тата, як хтось голосно зашепотів:
— Та відчини вікно, телепню!
Я скочив додолу й кинувся до вікна.
Надворі стояла Лена. Посеред ночі.
— Хай йому грець, мені треба було розбити шибку, щоб ти почув, — роздратовано сказала вона, коли я відчинив.
Мені відібрало мову. Лена стояла під моїм вікном із рюкзаком за плечима і в плетеній шапці на голові, і коли б я не бачив її сто років, однак упізнав би. Вона також якусь мить мовчала. Тільки дивилась на мою піжаму.
— Холодно, — нарешті сказала вона.
Трохи згодом ми сиділи на кухні й пили тепленьку воду. Нічого безшумнішого не спало нам на думку. Лена й досі була в шапці. За кілька годин перебування надворі вона почервоніла й так змерзла, що цокотіла зубами.
— Я перебираюся в повітку, — мовила вона.
— В повітку? В нашу повітку?
Лена кивнула головою. А тоді з її горла вирвався схлип. Я бачив, як вона щосили боролася сама з собою, щоб видаватися звичайною. Цілу годину вона просиділа з таким химерним виразом обличчя, але врешті-решт усе-таки з її очей линули сльози. Вона заплакала. Лена Лід, яка ніколи не плакала!
— Лено, — озвався я, ледь-ледь торкаючись її щоки.
Я не знав, що мені ще зробити. Мабуть, було б непогано, якби вона почала тарабанити або ще щось таке, що мене по-справжньому втішило б.