Вафельне серце
- Автор: Парр Мария
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Теза
- ISBN: 978-966-421-213-4
- Переводчик: Галина Николаевна Кирпа
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Вафельне серце». Краткое содержание книги:
Надзвичайно зворушлива, щемливо-тепла повість.
Багаття спокійно собі горіло, стояв погожий, теплий літній вечір, і на нашому березі зібралося більше люду й музик, аніж коли-небудь раніше.
— Тобі не здається, що цього року молода краща, як торік? — спитав мене дідусь пізно ввечері.
Виряджений у гарний костюм, він сидів на камені з чашкою кави трохи осторонь від усіх.
— Хіба що ледь-ледь, — щиро зізнався я, оскільки красивішої жінки за Ленину маму зроду не бачив.
— Гм, — мовив дідусь, прикинувшись ображеним.
— Вам не вистачає сьогодні тітки-бабуні? — спитав я.
— Хіба що ледь-ледь, — відповів дідусь і повертів у пальцях чашку з кавою.
Якусь мить я стояв і дивився на нього, відчуваючи, що моє серце в грудях мовби виросло й насилу там поміщається. Я ладен був подарувати дідусеві все найкраще, що було в цілому світі. І раптом я зрозумів, що мені треба зробити. Я крадькома пробрався з берега до садиби.
У дідусевому помешканні панували сутінки та спокій. Я заліз на кухняну лаву й витягнувся на повен зріст. На самому верху кухняної шафки стояла вона — вафельниця тітки-бабуні. Я зняв її й трохи потримав у руках. Потім гайнув у дідусеву спальню. В його молитовнику лежав зіжмаканий, пожовклий клаптик паперу. Вгорі на ньому було написано почерком старенької пані — «Вафельне серце». Так називалися вафлі тітки-бабуні.
Я не дуже добре умію пекти, але пильно дотримувався рецепту й невдовзі отримав велику миску тіста. І саме тієї миті, як я збирався починати пекти, двері з гуркотом відчинилися навстіж.
— Що це ти тут робиш? — Лена глянула на мене з підозрою.
Нараз вона побачила вафельницю.
— Ой…
— Може, ти підеш на берег, — нерішуче сказав я, хоч мені хотілося, щоб Лена залишилася. — Адже твоя мама одружується.
Лена витріщилася на вафельне серце.
— Мама сама чудово впорається, — заявила вона і з хряском зачинила двері.
Я ніколи не забуду тієї ночі, коли ми з Леною пекли для дідуся «Вафельне серце», поки справжні молодята справляли на березі весілля. Ми сиділи на кухняній лаві обабіч вафельниці й майже не розмовляли. Вдалині лунала музика й веселі голоси — там було гамірно. Я наливав тісто, а Лена виймала вафельні серця.
— Тепер можеш забрати свою картину, — зненацька сказала Лена.
Я так збентежився, що пролив трохи тіста за вафельницю.
— Дякую, — промовив я радісно.
Коли ми вже допікали, прийшов дідусь. Побачивши нас, він отетерів. А ще більше отетерів, як побачив, що ми робили.
— Сюрприз! — крикнула Лена так гучно, що зі стіни мало не відпала шпалера.
А тоді ми наминали «Вафельне серце» — дідусь, Лена і я. Вперше, відколи померла тітка-бабуня.
Я певен, що вона сиділа на небесах і всміхалася. Дідусь також усміхався.
— Оце так Тріллуньо, оце так сусідка-малолітка, — одно проказував він лагідним голосом і задоволено хитав головою.
Після семи сердець дідусь, сидячи на своєму стільці, заснув. Він не звик так довго бути на ногах. Ми з Леною вкрили його вовняною ковдрою й навшпиньки вийшли надвір. А там залізли на тую. На узбережжі й досі гриміло весілля. Такої ясної ночі нам було добре видно всіх гостей.
— Тепер і в тебе, Лено, є тато, — сказав я.
— Атож, цур тобі пек! — вдоволено всміхнулася вона, запихаючи до рота останнє вафельне серце.
А я маю найкращого друга, щасливо подумав я. Господи, дякую тобі. Який ти добрий!