Відьмак. Володарка Озера

— Її Ясновельможність княгиня Анна Генрієтта, — упівголоса відізвався хтось за спиною Ґеральта. — Преклоніть коліно, пане.

«Цікаво, котра з двох, — подумав Ґеральт, із зусиллям згинаючи хворе коліно в церемоніальному поклоні. — Обидві, щоб мене так зараза взяла, виглядають однаково по-князівськи. Та навіть по-королівськи».

— Устаньте, пане Ґеральте, — розвіяла його сумніви жінка з майстерною каштановою зачіскою й гострим носиком. — Вітаємо вас і ваших приятелів у князівстві Туссан, у палаці Боклер. Ми раді, що можемо приймати осіб, які перебувають у такій шляхетній місії. А надто тому, що ви перебуваєте в приязних стосунках із милим нашому серцю віконтом Юліаном.

Любисток уклонився глибоко й розмашисто.

— Віконт, — сказала княгиня, — відкрив нам ваші імена, розкрив характер та мету вашого походу, розповів, що привело вас у Туссан. Розповідь та зворушила наше серце. Ми були б раді порозмовляти з вами під час приватної аудієнції, пане Ґеральте. Утім, ту справу треба трохи відкласти, бо тяжіють на нас державні обов’язки. Закінчено збір винограду, традиція наказує нам узяти участь у Святі Діжки.

Друга жінка, та, що у вуалі, нахилилася до княгині й щось їй швидко прошепотіла. Анна Генрієтта глянула на відьмака, усміхнулася, облизнулася.

— Волею нашою є, — вона підвищила голос, — аби з віконтом Юліаном біля Діжки служив нам пан Ґеральт із Рівії.

Групкою придворних і рицарів пробіг шумок, наче шепіт сосен під подихом вітру. Княгиня Анарієтта подарувала відьмакові черговий поволочистий погляд і вийшла із зали разом зі своєю подругою й учтою пажів.