Дух сп’яніння. Алкоголь: Історія звичаїв уживання алкогольних напоїв
- Автор: Турунен Ари
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7192-98-4
- Переводчик: Ірина Малевич
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «Дух сп’яніння. Алкоголь: Історія звичаїв уживання алкогольних напоїв». Краткое содержание книги:
Книжка — не заклик до тверезості або пияцтва, а лише своєрідна спроба нагадати, що, незважаючи на небезпеки, алкоголь посідає важливе місце в соціальному житті європейської людини. Спиртні напої — мастило для європейських звичаїв. Алкоголь надихає літературу та мистецтво. Адже недаремно в багатьох релігіях та міфах він уважався божественним першоелементом.
Для широкого кола читачів.
Рівність важлива також і під час сучасних святкувань Нового року. Шотландський Новий рік Гоґманай — одна з найважливіших подій року. Атрибутами свята є помірне вживання алкоголю, гостинність і рівність. Святкування у Гайлендзі тривають кілька днів, люди зустрічаються зі своїми сусідами, друзями та родичами і, звичайно, прихоплюють із собою пляшки віскі172.
Під час святкування європейського Нового року тимчасове стирання ієрархії виражається в розкутій і нестриманій поведінці. У Бретані п’яне святкування Нового року має окреме значення. Уважали, що свято вдалося, коли про недавні крики, співи і гамір не забували і після його завершення173. У Німеччині існує особлива форма святкування — Fasching, під час нього сум холодної і темної пори року проганяє карнавальна процесія, учасники якої одягають маски, дивно себе ведуть і п’ють пиво174.
Перше травня, Новий рік та інші щорічні свята — події за своєю природою ґротескні, і їх незмінно супроводжують шаленство, веселощі та глузування над публічною владою. Гумор небезпечний, адже сміх завжди створює межу, за якою опиняється його об’єкт. Той, хто перебуває по той бік межі, не може сміятися з того, що й інші. Тому гумор потрібно обмежувати певними часовими рамками, у межах яких світ може сходити з офіційних колій.
Типовим для грецької цивілізації було те, що сміх, жарти і глузування не були буденним явищем, це була частина святкувань і фестивалів. Великі релігійні фестивалі дозволяли грекам понизити свої стандарти поведінки законним і непристойним сміхом. Наприклад, комедії Аристофана подані не інакше, як пробудження природи під час оргазмічних Леней у січні та Діонісій у березні. У той час чоловіки стоять на візках і насміхаються з перехожих175.
У Середні віки ці поодинокі радості селянського життя, «свята дурнів», організовували на Новий рік, Водохреще, Масляну й у деякі інші дні. Було з чого вибрати. У Середньовіччі кількість свят на рік перевищувала цифру сто. Вони були відповідниками офіційним, серйозним святам, які ніби підтримували нерівність. На офіційних святах виставляли напоказ свої звання, посади й дохід, тоді як на карнавалах усі були рівними простолюдинами176.
Свята дурнів — це пародії на серйозні свята. Люди танцювали непристойні танці в карнавальних костюмах. Майже всі свята дурнів були пародіями на церковні свята: їли і пили прямо з олтаря, оголювали різні частини тіла і загалом вели себе, як дурні177.
У розквіт Середньовіччя ставлення церковних мужів до алкоголю, п’янства і святкування також було дуже терпимим. У церковному календарі були свята ослів і блазнів, під час яких пили і переповідали непристойні жарти. Бувало, свято ослів починалося криком, яким із церкви проганяли «всіх нудних людей» геть. Духовенство у Франції до середини ХV століття відзначало «свято пляшки». Святкування розпочиналося наприкінці лютого і тривало іноді аж до початку травня. У Богемії нижче духовенство обирало «єпископа», якого садовили на спину осла задом наперед, аби той вів месу і керував розпиванням пива. Синод Анже заборонив свята ослів у 1593 році, адже глузування та блазнювання були неприйнятними для церковних церемоній178.
У Фінляндії ті, хто перебував при владі, під час карнавалу могли насолоджуватися відносним спокоєм. У фінів усе ж був особливий карнавальний період, коли робітники на деякий час могли стати королями. Традиція такого перевтілення бере початок із виголошеної в час Адвенту проповіді священика Максима Туринського в 420 році н.е. У своїй проповіді священик простими словами пояснив, що Адвент — час каяття, час підготовки до народження Божого Сина і святкування Різдва, що принесе спасіння. Туринський священик, напевне, був би не дуже радий дізнатися, як фіни починають Різдвяний піст: зі святкування Маленького Різдва!
Маленьке Різдво — відносно новий спосіб святкування, що набув популярності лише після Першої світової війни. Першою компанією, яка провела корпоратив на честь Маленького Різдва, була, найімовірніше, фінська «Коне» — один із найбільших у світі виробників ліфтів. За своїм ритуальним значенням Маленьке Різдво — веселе свято, яке передує власне християнському Різдву, як за аналогією у католицьких країнах посту передує весела Масляна179. Під час святкування Маленького Різдва працівники можуть трохи попустити начальників і керівництво компанії. Це свято близьке фінам по духу, тому глибоко вкоренилось у фінські традиції й неодмінно супроводжується чималим уживанням алкоголю та відчуттям свободи.