Дух сп’яніння. Алкоголь: Історія звичаїв уживання алкогольних напоїв
- Автор: Турунен Ари
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7192-98-4
- Переводчик: Ірина Малевич
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «Дух сп’яніння. Алкоголь: Історія звичаїв уживання алкогольних напоїв». Краткое содержание книги:
Книжка — не заклик до тверезості або пияцтва, а лише своєрідна спроба нагадати, що, незважаючи на небезпеки, алкоголь посідає важливе місце в соціальному житті європейської людини. Спиртні напої — мастило для європейських звичаїв. Алкоголь надихає літературу та мистецтво. Адже недаремно в багатьох релігіях та міфах він уважався божественним першоелементом.
Для широкого кола читачів.
У Книгах Мойсея вміщено поради щодо жертовних напоїв, яких слід дотримуватись у визначених ситуаціях. Старий Заповіт також є посібником із жертвопринесень. Богові підходять бики, корови і ягнята, якщо вони не мають вад. Рослини теж годяться, але щодо них Ягве дає ще точніші інструкції, аніж щодо тварин. Наприклад, жертовне зерно має бути з обсмажених колосків або розтертого недостиглого зерна. Той, хто приносить жертву, має також пам’ятати, що в жодному разі жертва для Ягве не повинна бути кислою. Ягве полюбляє солоне. До вівтаря потрібно приносити не тільки м’ясо, а й вино зранку й увечері.
Попервах напоєм богів була кров принесених у жертву тварин. Перша книга Мойсея застерігає від уживання в їжу м’яса з кров’ю, оскільки у крові міститься душа тварини, яка належить Богові. Пізніше кров жертовної тварини замінило вино, яке вважали виноградною кров’ю. Алкоголь, як і кров, — символ життєвого потоку. Як у первісних обрядах кровне братерство будується шляхом змішування крові двох партнерів разом, так і вживання вина створює єднальні узи. Отже, невипадково, що вином причащаються зі спільної чаші. Про давню символіку жертовного напою нагадує таїнство причастя, в якому вино вважають кров’ю Христа. Червоне вино як алегорію крові ллють для відпущення гріхів. Під час останньої вечері Ісус повідомляє своїм учням-апостолам, що хліб — це Його тіло, а чаша з вином — новий союз у крові Його159.
За давніх часів жертвопринесення було корисним заняттям. У Межиріччі типовий священик був гладкий. Причиною цього були калорії, отримані зі зміною правил жертвопринесення. Духовенство «жертвувало» богам добре вгодованих молодих тварин і пиво. Жертовних тварин тримали якийсь час перед пам’ятником, який уособлював божественне, після чого священики «переміщали» жертву в себе. Один зі священиків у пориві злості написав листа постачальникові худоби, коли той затримався з доставкою. Те, що він вчасно не отримав пива і м’яса у свій храм, означало, що постачальник їжі «підняв свою руку проти царя»160. Це було, звичайно, нечуваною зухвалістю і поганими манерами.
У Мойсеєвих законах також містяться настанови щодо святкувань. Під час святкувань потрібно принести жертву для спалення, поїдання, забою, розпивання і давання обітниці. Особливе місце посідає суккот — свято вина і врожаю фруктів, яке святкували сім днів. «Бог благословенний у всьому, що вродило, тому радій цьому», — однозначно стверджує Старий Заповіт161.
Під час святкування впольованої здобичі та проведення церемоній збору врожаю їжа має ритуальне значення. Їда і пиття завжди підпорядковувалися етикетові. Принесена на честь свята жертва розпочинає або завершує певний етап. У Фінляндії спечений з першої муки хліб віддавали духові, а останній жмут зерна призначався богам162. Алкоголь пили на знак вдячності під час щорічних карнавалів по всьому світу. Наприклад, у фінській народній культурі алкоголь дозволялося пити лише тоді, коли хотіли прикликати силу напою163. Нагода для цього траплялася під час свят, пов’язаних зі збором урожаю і родючістю.
Обробляння землі прив’язало людину до певного часу і місця. Люди почали стежити за циклічністю природи і надавати пробудженню природи, смерті та переродженню символічного значення, а також проводити ритуали на честь богів. Свята, пов’язані зі щорічною зміною пір року — карнавали, — проводили, аби вшанувати життя і родючість. Перше травня[16], Купала і Новий рік — гарні приклади цього.
Для шумерів у Межиріччі найважливішою щорічною подією було свято, організоване на честь пробудження природи і забезпечення доброго врожаю. У храмі богині кохання цар і верховна жриця єднали плуг і борозну. Після завершення статевого акту музиканти надягали маски тварин, гриміла музика і народ спорожнював кухлі з пивом. Перемога життя була досягнута, і справжні вакханалії і бучні гуляння лише починалися. Карнавали, еротика й обожнювання вживання алкоголю гарантували задоволення народу164.
16
Першого травня у Фінляндії святкують студентське свято Ваппу, під час якого молоді люди одягають білі кашкети (символ закінчення навчального закладу) і п’ють шампанське, бурхливо вітаючи один одного. Друга назва свята — День свободи: всі поводяться дуже розкуто. — Прим. пер.