Прокляття дому
- Автор: Ерпенбек Дженні
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книги - XXI
- ISBN: 978-617-614-117-4
- Переводчик: Христина Назаркевич
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Прокляття дому». Краткое содержание книги:
Аж раптом цієї ночі до нього долинає звук, ніби шарудять куниці, що звили собі на горищі гніздо, він учора одну застрелив, її шкурка звисає тепер з балконної решітки, за стіною, в яку вбудовано шафу, знову чується шарудіння. Червоноармієць рвучко підіймається, навіть не встигнувши подумати, що в стіні, якщо все зроблено справді так, як має бути зроблено, немає місця для куниці. Він відчиняє двері, і за стіною, на якій висить халат, відразу ж усе тихне. Він відступає крок назад і оглядає вбудовану шафу зверху донизу, оглядає дерев'яні колони по боках шафи, тільки тепер він помічає, що вони не досягають до самої підлоги, між підлогою і колонами — кількаміліметрова щілина, і коли він опускається на землю і зазирає туди, то бачить заокруглення майже повністю схованих у колонах коліщаток. Тільки тепер він бачить, що перед вбудованою шафою на м'якій корковій підлозі видніється слід півкола, це при тому, що двері з дзеркалом завжди відчинялися зовсім легко. У ті уламки секунди, за яку всі ці думки проносяться у нього в голові, з'являється думка і розуміння, що з протилежного боку шафи хтось дихає, хтось, хто вже знає всі його думки, чекаючи тільки, поки закінчиться ця довга-предовга секунда.
Він хапає пістолет, тихо зачиняє дзеркальні двері і рвучко шарпає за металеву ручку, не повертаючи її, як завжди. Одна з дерев'яних колон, чого і слід було сподіватися, відокремлюється від обшивки стіни, і плоска шафа з тихим скрипом подається від сильного ривка, немов хлопець відкрив товсту сторінку дерев'яної книжки. Хлопець зазирає у заховану досі глибоку шафу, бачить жакети, сукні, пальта, сорочки і блузки, що тісно висять у шафі, на верхній полиці лежать светри, шалі та капелюшки, ряд одягу і верхні полиці ведуть у темряву. Саме звідти чутно шарудіння, тільки молоденькому червоноармійцеві нічого не видно. Він чує лише різкий запах сечі й калу і бачить унизу під одягом горщик, наповнений нечистотами. Одні всираються від страху, інші — бо не можуть покинути свого сховку, а ще треті — з люті, думає він, а все разом це зветься війною. Може, ці німці забагато позаховували усього, думає він тепер, наштовхнувшись на таємну шафу з одягом, вони навіть постіль у стіну заховали, а батареї з опаленням — за дерев'яну решітку. І зовсім не розраховували на те, що війна з розмаху накотиться на них назад, заховали все тільки від своїх власних очей. А тепер нарешті все це виволікається назовні: одяг, прикраси, велосипеди, худоба, коні й жінки. Тепер усе це бачать інші, на усе це мусять дивитися і вони самі. Усе виволікують на світло, всі цим користуються, хто живий — уже не миється, а кого засипало — той розкладається і також смердить.
З націленим у темряву пістолетом червоноармієць протискається між одягом углиб, поки не наштовхується на тіло, що мовчки чинить опір, коли він намагається схопити його. Перед війною червоноармієць був іще дитиною, а під час війни його якось не цікавили питання використання жінок, проте тут, коли він знову ховає пістолет у кобуру, щоб мати змогу схопити те, що звивається перед ним, обома руками, він настільки зайнятий хапанням і триманням, а через хапання і тримання підступає так близько, що, поки до нього доходить, що саме він робить, він дотикається в темряві до теплих жіночих грудей, жінка все ще тріпоче і, опираючись, притягає його до себе, тоді він відчуває на своєму обличчі її волосся, і врешті, коли він заштовхує її в найдальший куток, а вона кусає його в плече, а він заломлює їй руки за спину, до нього долинає запах камфори і м'яти, запах хвороб, з якими лежать у ліжку, запах зрілості й мирного життя.