Чужинець на чужій землі
- Автор: Хайнлайн Роберт Энсон
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-0090-6
- Переводчик: Ганна Литвиненко
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Чужинець на чужій землі». Краткое содержание книги:
Кекстон підібрав молодшого Фрізбі з «Бідл, Фрізбі, Бідл і Рід», юридичної фірми, яка представляла синдикат «Пост», а потім іще двох молодших чоловіків, які зайшли за Свідком Кавендішем. Одягнений у простору довгу (від підборіддя і аж до щиколоток) мантію, Кавендіш нагадував Статую Свободи. Його постать відразу привертала увагу. Ще до того, як вони подзвонили Кавендішу, Бен пояснив Марку Фрізбі, що саме хоче зробити, а Фрізбі вказав йому на те, що на це в нього немає ні статусу, ні прав. У присутності Справедливого Свідка вони узгодили протокол, проте не обговорили, що можуть побачити чи почути.
Таксі висадило їх на даху Центру Бетесди; вони спустилися до кабінету директора. Бен показав свою візитівку й сказав, що хоче зустрітись з директором.
Владна жінка з гарно відточеною вимовою запитала, чи йому призначено. Бен відповів, що ні.
— Тоді, боюся, ваші шанси побачити доктора Брумера мізерні. З якого ви приводу?
— Просто передайте йому, — Кекстон говорив голосно, щоб всі інші теж почули, — що Кекстон, автор «Воронячого гнізда», тут, разом з юристом і Справедливим Свідком, щоб взяти інтерв'ю у Валентина Майкла Сміта, Людини з Марса.
Вона майже втратила професійну зарозумілість. Але опанувала себе і холодно відповіла:
— Я повідомлю йому. Присядьте, будь ласка.
— Дякую, я почекаю прямо тут.
Вони чекали. Фрізбі запалив сигару, Кавендіш чекав зі спокійним терпінням того, хто вже бачив усі вияви добра та зла і тепер вважав, що це те саме; Кекстон нервував і намагався не гризти нігті. Нарешті снігова королева за столом проголосила:
— Містер Берквіст прийме вас.
— Берквіст? Ґіл Берквіст?
— Гадаю, що його ім'я — містер Ґілберт Берквіст.
Кекстон думав про це — Джил Беркіст один з численних приплічників Генерального Секретаря Дугласа, чи «виконавчих помічників». Він спеціалізувався на супроводі офіційних відвідувачів.
— Мені не потрібен Берквіст. Я хочу побачити директора.
Але Берквіст уже заходив, з вишкіреною посмішкою розштовхуючи всіх перед собою.
— Бенні Кекстон! Як ти, друзяко? Скільки літ, скільки зим... Все ще гнеш свою стару лінію? — Він глянув на Справедливого Свідка, але вираз його обличчя не змінився.
Бен коротко потиснув йому руку.
— Звісно, все та ж стара лінія. Що ти тут робиш, Ґіле?
— Якщо я колись звільнюся з державної служби, то заведу собі колонку. Все, що потрібно робити, — це збирати тисячі пліток, а решту дня можна витратити на розваги. Заздрю тобі, Бене.
— Я запитав: «Що ти тут робиш, Ґіле?» Я хочу побачити директора, а потім п'ять хвилин провести із Людиною з Марса. Я прийшов сюди не заради того, щоб ти на вищому рівні відшив мене.
— Зараз, Бене, не сприймай усе так... Я тут тому, що преса майже довела Брумера до божевілля. Тож Генеральний Секретар відправив мене сюди, щоб зняти з нього цей тягар.
— Добре. Я хочу побачити Сміта.
— Бене, друзяко, чи ти не розумієш, що кожний репортер, спеціальний кореспондент, особливий дописувач, коментатор, фрілансер та авторка сльозливих історій хочуть того самого? Ти — лише крапля в морі, і якщо ми дозволимо, щоб усе було по-вашому, то ви доконаєте нещасного за добу. Поллі Піперз була тут двадцять хвилин тому. Вона хотіла взяти інтерв'ю про його особисте життя з марсіанами.
Берквіст опустив руки і здавався безпорадним.
— Я хочу побачити Сміта. Я побачу його чи ні?
— Бене, знайдімо тихе місце, де ми зможемо поговорити за склянкою чогось міцного. Ти зможеш запитати мене про все, що забажаєш.
— Я не хочу ні про що питати, я хочу побачити Сміта. До речі, це мій адвокат, Марк Фрізбі з «Бідл та Фрізбі». — За звичаєм, Бен не представив Справедливого Свідка, і всі вони вдавали, що його там не було.
— Ми вже зустрічались із Фрізбі, — визнав Берквіст. — Як твій тато, Марку? У нього досі судоми?
— Без змін.
— Цей жахливий вашингтонський клімат. Що ж, проходь, Бене. І ти теж, Марку.
— Зачекай, — сказав Кекстон, — я не хочу брати інтерв'ю в тебе, Ґіле. Я хочу побачити Валентина Майкла Сміта. Я тут як представник преси і прямо представляю синдикат «Пост», а непрямо — понад дві сотні мільйонів читачів. Я побачу його? Якщо ні, скажи це голосно і констатуй те, що маєш законні повноваження мені відмовити.
— Марку, ти скажеш цьому історику-нишпорці, що він не може увірватися у палату до хворого лише тому, що в нього є колонка у синдикаті? Валентин Майкл Сміт уже раз з'являвся на публіці, лише вчора ввечері, мушу додати — порушуючи рекомендації лікарів. Хлопцеві дали право на спокій та тишу і на можливість зміцніти та зорієнтуватись. Його появи вчора було достатньо. Більш ніж достатньо.