Сад забутих плодів
- Автор: Гуэрра Тонино
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-270-3
- Переводчик: Володимир Чайковський
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Сад забутих плодів». Краткое содержание книги:
Вуглярі збудували собі хижу, яка правила їм за церкву. Стоси дров утворювали стіни; а стріху зробили з хмизу.
Коли на Успіння Богородиці в середині серпня священик служив відправу, прочани майже завжди тулилися всередині, бо вже дощило, і листя в лісі лопотало під струменями води.
Однієї жовтневої ночі тисяча дев’ятсот п’ятдесятого року блискавка вдарила просто в церкву й ущент її спалила.
Нині люди з долини збираються тут, аби помолитися навколо чорної плями, де вигоріла земля, а коли зводять очі вгору, то на якусь мить бачать перед собою хижу — якою вона була ще до удару блискавки.
Неподалік від Сольяно власник крамниці, у якій продається все на світі, викупив невелику покинуту церковку в лісі й переобладнав її на склад для унітазів, які він продає у приморські готелі.
Якоїсь неділі зранку він зачинився в колишній церкві, щоб оглянути й перерахувати унітази, вишикувані ярусами вздовж мурів, укритих фресками, які поїла цвіль.
Завершивши ревізію, він усівся коло вівтаря, аби перепочити — аж раптом бачить поруч себе тацю, а на ній парує горнятко й лежать грінки з маслом. Він спантеличено роззирається довкола, бо саме того ранку не поснідав. «Розважмо: я ввійшов сюди сам і зачинив за собою двері на засув. То хто ж оце приніс?» Від того дня в нього в голові рояться думки, яких він доти не мав.
У підпіллі священицького дому Каноніка дель Розаріо знайшли мерців, що відійшли — як були — сидячи. Усі вони мали на ногах барвисті шкарпетки, які ото в давніші часи плели з решток зношених светрів.
З дірки у фундаменті вивалився чудернацький камінь, що насправді був тільки подібним до каменя. Згодом з’ясувалося, що то книжка, чи пак — груба книга, зшита міцним шпагатом.
Голландський професор, обстеживши й вивчивши знахідку, визначив, що йдеться про щоденник святого, колись похованого в церкві, але мощі якого давно викрали. За рік досліджень, озброївшись товстими, як дно пляшки, лупами, професор спромігся дещо прочитати в камені. Перш за все оці слова: «Понад самого Бога нема нікого».
Монастир лежить у самісінькому кінці ґрунтового шляху, помережаного відбитками овечих копит, бо в травні ті загрузали тут у багнюці. Останній чернець помер стоячи, прихилившись до колони.
Рік тому монастир узяв в оренду вівчар, що ціле літо сидить на цямрині колодязя посеред двору й торкає ціпком овець, які скубуть траву навколо нього.
Господар, синьйор із П’яченци, приїхав на Успіння Богородиці в середині серпня, аби подихати свіжим повітрям. Він сидить під причілком, обіпершись на військову розкладайку й, заплющивши очі, потягує пиво з пляшки. Упродовж усього дня вони з вівчарем вряди-годи обмінюються поглядами, ані слова один до одного не промовляючи.
Коли одна з овець, покинувши щипати траву, іде лащитися до синьйора з П’яченци, вівчар негайно спускає собаку, щоб той повернув її назад у двір. Вівця зараз піднімає голову й не знає, на кого зважати. Раптом вона кидається у двері під склепіннями й забігає в церкву, між розкидану по підлозі картоплю й порожні пляшки.
Спершу собака, потім вівчар і, нарешті, синьйор з П’яченци шукали вівцю в церкві, але та наче канула.
Дехто твердить, що на картині, яка зображає Святого Антонія в оточенні різних тварин, є одна вівця, якої там раніше не було.
Відколи в Біче[7] помер чоловік, вона здебільшого балакає до курки. Сидячи на східцях ґанку, жінка частує свою улюбленицю замоченими висівками з каструлі.
Тоді курка йде на прогулянку — на площу або ще кудись, куди їй заманеться. Згодом Біче виходить на вулицю й розпитує дітлахів, чи не бачив хто, куди пішла курка. Щоранку вони з куркою вдвох заходять до церкви, де на мурі було зображення Мадонни на троні, — вона в тисяча дев’ятсот чотирнадцятому плакала напередодні Першої світової війни. Тоді всі жінки Ріміні й Равенни приходили сюди помолитися за своїх синів і чоловіків, які перебували в небезпеці.
Потім війна закінчилася, і вже хто з неї повернувся, той повернувся. Вода капотіла зі стелі, а потім сніг провалив покрівлю.
Церква стояла геть занедбана, живопис поступово облупився з муру й перетерся на порох. З усього образу зостався тільки рівчачок у тиньку від сліз Мадонни в дні її плачу.
Біче стає навколішки перед цим кривим жолобком, і курка присідає поруч із нею.
7
Біче — пестлива форма імені Беатріче (прим. пер.).