Сад забутих плодів
- Автор: Гуэрра Тонино
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-270-3
- Переводчик: Володимир Чайковський
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Сад забутих плодів». Краткое содержание книги:
У чотирьох стінах, які захищають мене від бур й холоднечі, утішає факт співчуття до самого себе.
Ця наша ніжність до нас самих — вона єдине, що може нас по-справжньому зворушити. Коли мене охоплює невдоволення всім навколо, я починаю вдивлятися в навколишні предмети. Учора мені був за компанію камінь.
Він порадив брати приклад із його нерухомості, і тоді я припинив жестикулювати й довгий час дивився на краплі дощу, застиглі на шибках скляних дверей. Запалені лампи кабінету відбивалися в міріадах краплин. Здавалося, ми з каменем застигли всередині однієї люстри, зібраної з тисячі крижаних перлин. Думки вели мене стежками, які губилися в безвісті.
Я підвівся з крісла, щоб зачинити ледь прочинені двері з кабінету до кухні, і зупинився, зацікавлений виглядом кухні, побаченої крізь щілину. Старовинні сифони для газводи в рядочок на полиці грали святковими барвами в сірому буденному оточенні. Так я відкрив іще один рідкісний ракурс, що дозволяє помітити щось нове в будинку. Я питав себе, у скількох різних проекціях я міг би відкривати самого себе.
Учора ввечері туман огортав усю долину й дістався до гілок мушмули просто перед вікном. Зникло все навколо будинку, і звуки втрачали свою чіткість і лункість, наче вони теж понамокали. Ледь чутні, вони розтягувалися у просторі, ніби хтось волочив їх за волосся. А я стояв і дивився, втупивши очі в попіл, час від часу відшукуючи в пам'яті кольорові думки.
Російські туристи — зокрема, розкішні проститутки, — які прибувають на Адріатику, одягаються тепер із великою елегантністю. Армані, Кріція, Валентіно не сходять їм із вуст, ніби то імена їхніх близьких родичів. Згадані переміни відзначає також літня росіянка — продавчиня з Сан-Марино, яка відчайдушно тужить за Росією, де має маленьку квартиру в Москві, а могили її рідних розкидані по цвинтарях України.
У ці туманні дні їй часто пригадується давня прогулянка з собакою — о шостій ранку, у своєму районі на периферії міста. Стояв туман, і собака часто зупинявся, гублячи напрямок. Раптом із вікна останнього поверху психіатричної лікарні, повз яку вона проходила, зарепетував хлопець, якого жінка ледь бачила. Учепившись у ґрати, він волав: «Люді, ґдє ви?!» («Люди, де ви?!») Перелякавшись, вона впустила з рук собачу шворку.
А тепер, коли вона вранці дивиться з високих терас маленької республіки, то почувається іноді сестрою того зневіреного божевільного і згадує його крик. Тоді їй теж хочеться кинути в заволочену туманом долину: «Люді, ґдє ви?!»
У житті кожної людини трапляється день відкриття всієї краси світу. Потім, навіть якщо проживеш іще тисячу років, чекатимеш тільки на повторення тієї зустрічі з красою світу. Є метелики, що живуть лише одну добу, і той єдиний день життя стає спалахом усіх бажань і їхнього задоволення.
Щоразу, коли хто-небудь спрямовує погляд на загадки Всесвіту й розвіює таємниці, що оточують нас, він пускає тріщини в непевній будівлі й посилює мої сумніви, спраглі до сутінків. Що більше сумнівів, то ширші можливості знайти сховок переляканим умам. Я не даю очам зазирати в завулки впевненості.