Світло Парижа
- Автор: Браун Элеонор
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Ранок: Фабула
- ISBN: 978-617-09-3333-1
- Переводчик: Татьяна Мухамедшина
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Світло Парижа». Краткое содержание книги:
— Ховалися в кущах від моєї матері?
Він по-овечому здвигнув плечима. На шиї в нього висіли навушники, дріт тягнувся до кишені, що віддувалася від програвача.
— Місіс Бауерс ваша мати? Я їй не дуже подобаюсь, — сказав і видався цим розчарований.
— Не переймайтеся, їй ніхто не подобається, навіть я.
— Певен, що це неправда. — У нього була протяжна вимова, що видавала місцевого. Нахиливши голову, він з цікавістю глянув на мене. — Ви несправедливі до неї. — Програвач у його кишені досі грав, я чула тоненький дзвін гітар, що лунав у навушниках, у спокійнім повітрі, уже насотаному водою і готовому до важких дощових днів.
Засоромлена, я торкнулася рукою волосся, пригладжуючи його. Відірвавши голову від подушки, я навіть не глянула у дзеркало, відразу побігла вниз. Тієї миті я була схожа на матір менше, ніж завжди.
— О, ми не родичі, — відповіла я, — мене витягли з каштанової шкаралупи.
На мій подив, він відкинув голову назад і розсміявся, низькі повні обертонів звуки прорізали ранню тишу. — А ви весела!
Я підморгнула йому. — Нікому не спадало на думку, що я весела.
— Мені спало, — здивовано глянувши, сказав він.
— Ну, як каже моя мати, про смаки не сперечаються. У всякому разі, хто ви?
— Вибачте, будь-ласка. — Він зняв рукавички й чемно простягнув мені руку. Я взяла її й відразу про це пошкодувала. Пальці були липкі від полуниць. — Я Генрі Гамільтон, а ви, гадаю, спадкоємиця Бауерсів.
— Можете називати мене Мадлен, не потребую зайвого шанобливого звертання, а моє прізвище Спенсер. Я одружена. — Не знаю, навіщо я оголосила мій родинний стан, наче він цікавився заповненням ліжка моєї заплямованої полуницею суті. Цей Генрі не вартий того, щоб його вражати. На вигляд симпатичний, але я застосувала б ножиці, аби привести до ладу його буйне волосся й нечесану бороду. Був не дуже високий, однак, широкоплечий, з великими долонями і на даний момент укритий брудом. Мати би злякалась, уперше нас побачивши.
— Мадлен Спенсер, дуже приємно. Тепер ви знаєте місце мого сховку. Можу я довідатися, чому ви повзаєте по саду?
— Мати не тримає їжі вдома. Харчується тостами Melba і кров'ю своїх ворогів.
Він пролаяв ще одну порцію сміху, і його кучері при цьому підстрибували. — Вам поталанило. Ці полуниці не поспіють за два тижні.
— Це одна з міріадів посмішок, якими обдаровує мене фортуна. А ви? Працюєте в ресторані?
— Насправді він мені належить.
— Мої вітання. Між іншим, мати вважає, що ви сатана, бо відкрили його поруч з її домом.
Генрі примружився. — Знаю. І жахливо почуваюся. Вона неймовірно чудова садівниця. Я сподівався, з нею нам буде про що порозмовляти.
Я подивилася на сад через його плече. Сад був цілковито функціональним: стрункі ряди повернених до ґрунту кліток з помідорами, сторожа кущів полуниць, кілки, поставлені на однаковій відстані, щоб розділити рослини. — Усе це ви вирощуєте для ресторану?
— Наскільки можливо.
— Дивно.
— Хотів би вирощувати більше. Шкода, що ваша мати не хоче зі мною поговорити про це. У мене стільки питань, як у неї виходить виростити стільки всього, але вона відмовляється говорити зі мною.
— Більше вам зовсім не треба про це турбуватися. Очевидно, вона продає будинок.
Генрі притиснув великий кулак до грудей. — Моп Dieu![31] — промовив він. Ну, не промовив, але був таким здивованим, широко розплющив очі, притиснув свою малюсіньку кувалду до серця, наче озброєна до зубів героїня роману епохи регентства. — О ні! Це через те, що я сказав щось не те?
— Гм, вона вас трохи ненавидить.
— І вона ясно дала мені зрозуміти це. Я запросив сусідів на приватний обід, перш ніж ми відкрилися. Прийшли всі, крім неї та ще однієї сімейної пари, але в цьому випадку я зрозумів, бо дружина народжувала дитину.
— Ви дуже щедрий.
— Я звик думати про себе як про великодушного сюзерена цього кварталу, — сказав він, уклонився і знов опустив молоток. — У всякому разі ваша мати повернула мені запрошення й чітко пояснила, що я маю з ним зробити.
— Мати? Не думаю.
— Ні, не йшлося про жодну частину тіла, але фраза «Руйнуєте цей квартал», здається, прозвучала.
— Ну, якщо хтось чемненько каже вам, що ви руйнуєте квартал, цією особою буде моя мати.
31
Боже мій! (Фр.)