Зворотний зв’язок
- Автор: Росоховатский Игорь Маркович
- Год: 1983
- Язык: украинский
- Год: “ВЕСЕЛКА”
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Зворотний зв’язок». Краткое содержание книги:
Михайлові Григоровичу вдалось у рукописах одного стародавнього історика знайти оповідь, схожу з легендою. Історик згадував про зірку, що впала на землю, про ураган і загибель кочового племені.
І тоді у археолога виникла здогадка: можливо, в пустелі колись приземлився космічний корабель? Пришельці на знак свого перебування на Землі поставили ці статуї.
Михайлові Григоровичу нетерпеливилося швидше перевірити свою гіпотезу.
…Він стоїть перед статуями — змужнілий, строгий, задумлений, людина, котра навчилася стримувати свої почуття. Скільки він пережив за цей час! Шукання, хвилювання, захист дисертації, народження сина…
Потім він подумав про Світлану. Пригадав залишки старовинного міста, відкриті в цій же пустелі. У руїнах одного будинку він знайшов гіпсову жіночу голову. Тепер вона виставлена у музеї, і кожен, хто дивиться на неї, дивується, яким чудовим може бути обличчя простої жінки, коли вона кохає, і кожен хоче бути гідним такої любові.
“Це все, що залишилось від життя і праці невідомого скульптора, — думає Михайло Григорович. — Але хіба цього мало, коли люди стають вищі і чистіші, глянувши на його сина, і правнук, і їхні діла…
Він уявив собі, що лишиться від нього самого: досліди, нариси, знахідки. У них втілений клаптик історії, що завжди вказує шлях у майбутнє. І ще зостанеться син, і син його сина, і правнук, і їхні діла…
Краєчок сонця ще висів над обрієм. Здавалось, що там плавиться пісок і тече вогненною масою. Налетів вітер, і пісок зашелестів. Тільки статуї стояли нерухомо.
Михайло Григорович знову подумав, що такими ж нерухомими вони були всі ці п’ять років. Час плинув мимо них, як пісок…
І все ж Михайлові Григоровичу здавалось, що тут відбулися певні зміни. Він не міг збагнути, які саме. Тоді вийняв з кишені бумажник, розкрив його… Дістав фотокартку… Ось він, Михайло, ось Світлана, навпроти статуї… Але що ж це? Не може бути! Не може…
Михайло Григорович переводив погляд з фотографії на статуї і знову на фотографію. Апарат не міг помилитись. Може, помиляються його очі? Він підійшов ближче, відступив. Ні, і очі не помиляються.
На фотографії жіноча статуя стоїть прямо, опустивши руки, а зараз вона змінила положення: трохи зігнуті ноги в колінах, ліва рука простяглася до ноги, де відбито шматок. А статуя чоловіча, що стояла впівоберта до жінки, зробила крок вперед, немов захищаючи її. Права рука піднята догори і тримає якийсь предмет.
Що все це означає?
Михайло Григорович нічого більше не відчував, не міг думати ні про що, крім скульптур. Його очі пломеніли, крізь коричневу засмагу на обличчі проступив легкий рум’янець. Тепер він здавався набагато молодшим. Пригадав слова Світлани: “Ніяк не можу позбутися від враження, що вони живі…”
Ритм його думок порушився, у пам’яті спливали уривки відомостей: слон живе десятки років, а деякі види комах — кілька годин. Але якщо підрахувати рухи, які робить за своє життя слон і комаха, виявиться, що їхня кількість приблизно рівна. Обмін речовин і тривалість життя не мають певного відтинку часу. У різних видів істот вони різні, причому ця різниця коливається в дуже широких межах. Так, весь розвиток крупки закінчується за п’ять-шість тижнів, а секвойя розвивається кілька тисяч років.
Все ясніше і ясніше вимальовувалась головна думка. Навіть у земних істот відтинки часу, за які протікають основні процеси життя, настільки різні, що один відноситься до іншого, як день до десятиріччя або століття. Миша, скажімо, повністю перетравлює їжу за годину-півтори, а змія — за кілька тижнів. Ділення клітин деяких бактерій відбувається щогодини, а клітин багатьох вищих організмів — раз у кілька днів. У кожного виду свій час, свій простір, свої відрізки життя… Швидкій комасі молюск здався б закам’янілою брилою. А якщо взяти явище анабіозу…
Статуї стояли перед археологом абсолютно нерухомо. Та він вже здогадувався, що їхня нерухомість уявна, що це зовсім не статуї, а… люди. Люди з іншої планети, з іншого світу, з іншого часу. Наше сторіччя для них — мить. Певне, всі процеси у їхньому світі протікають в іншому, уповільненому ритмі.
П’ять років знадобилося жінці, щоб відчути біль у нозі і почати реагувати на нього. Стільки ж часу треба було чоловікові, щоб зробити один крок.