Діти Безмежжя
- Автор: Бердник Александр Павлович
- Год: 1964
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро", Худ. Г. С. Ковпаненко.
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Діти Безмежжя». Краткое содержание книги:
— Ви так гадаєте? — усміхнувся Гримайло. — По-перше, людина із сучасного повністю не сприйме досягнень майбутнього, а лише стільки, скільки дозволяє місткість мислення. Але проникнення в майбутнє прискорюватиме еволюцію. Все одно, що підйом вгору. Чим вище на гору, тим ширший горизонт. Так і тут. Ми проникаємо на гору часу. І майбутнє вже не мріється нам у туманних уявленнях, а стає нашим другим зором, таким, як звичайний зір. Коли ви бачите попереду свою мету, скажімо, місто Київ, ви не звертаєте з дороги, щоб обминути його! Так і тут. Ви знатимете, що саме чекає вас, які події, але сміливо підете їм назустріч. Може, це навіть дозволить втручатися в хід подій, покращувати певні обставини, плани, і навіть… не знаю, може, це не так… але, може, це дозволить одвертати смерть.
— Ще одне слово, якщо дозволите, — заявив Нойс. — Тут ось моя дружина Елен… м-м-м… шепоче мені на вухо, що є сумнів щодо машини…
— Який же? — здивувався академік. — Ми слухаємо вас, місіс Нойс.
— Пробачте, — ніяково озвалася американка, — але я сказала це не з метою образи. Ви самі сказали, що машина часу розгортає те, що є в зерні свідомості. Чи не так?
— Так.
— То, може, видіння в установці є лише фантазією душі, своєрідним сном, мрією. Хлопчик мріє про польоти, він побачив себе космонавтом. Заграва — ентузіаст гіпотези про пришельців, він начитався різних припущень, от він і побачив далекі часи і дивних розумних істот.
— А ваш чоловік, — насмішкувато сказав Заграва, — містер Нойс, який вважає, що Земля загине в атомній війні, побачить в машині часу атомну битву? Так?
— Гм, гм, — змішалася жінка Нойса. — Може, й так. Саме так.
— Це можна перевірити, — заявив кореспондент. — Містере Гримайло. Дозвольте мені бути піддослідним?
— А чого ж, — охоче згодився академік. — Оце й буде справжньою перевіркою. І я впевнено йду на неї. Я вірю вам…
— Спасибі. Можна тепер?
— Ні… Краще завтра… Треба сконденсувати більше енергії. Друзі. Ми ждемо вас завтра. Подумайте, хто чого бажає. Ми з радістю використаємо послуги кожного. Проникнення в майбутнє — що є чудовіше в світі?
Ніч друга
Містер Нойс був урочистий, підтягнутий. Він переможно поглядав на Гримайла, усміхався, жартував.
— Ви не хвилюєтесь, містере Гримайло?
— А чого б то? — дивувався академік.
— Аякже! Ваш винахід випробовується па експорт, — сміявся Нойс. — А раптом він не витримає іспиту?
— У вас американська самовпевненість! — у тон йому відповів Гримайло. — Заходьте, готуйтесь до мандрівки в майбутнє. І залиште тут, на веранді, свій репортерський характер.
Веселий дружній сміх покотився з веранди на берег. Американець викинув недокурену сигару в річку, зітхнув, пригладив рідке волосся.
— Ну що ж, я готовий.
Лягаючи в машину часу, він поглянув на Елен, щось сказав по-англійськи. Вона схвально хитнула головою.
Півсфери зійшлися. Гримайло дав команду Стьопі і Наді. Над головами присутніх спалахнули примарним сяйвом антени — приймачі енергії.
— Що він сказав? — безцеремонно запитала Маня у матері.
— Тихо, — прошепотіла Таня. — Негарно…
— Ні, що він сказав? — допитувалася дівчинка.
— Він сказав, — пояснив Малина, — що колеги його лопнуть від заздрощів. Що він привезе в Америку і надрукує в своїй газеті точне пророцтво про майбутню атомну війну!..
— Яку війну? — здивувалася дівчинка. — Війни ж не буде!
— Правильно, Маню, — ласкаво сказав Гримайло. — Тобі не потрібна машина часу. Ти знаєш і так. А що принесе він звідти — побачимо. Стьопо! Вмикай!..
Електронне вістря заколивалося, рушило по екрану. Надя схилилася над пультом, відлічувала:
— Десять років… П’ятнадцять… Тридцять… П’ятдесят… Все…
— Недалеко залетів американець! — озвався Шум. — Невже таки надибав атомну війну?
Ніхто не відповів. Над верандою, над берегом запанувала мовчанка. Чому? Чому присутні так нетерпляче очікують результатів? Що принесе з мандрівки ця людина — житель зовсім іншого світу? Невже він побачить лише породження маніакального розуму, вихованого сенсаціями, страхом і непевністю?
Сфера розійшлася. Нойс нерухомо лежав у кріслі. Обличчя його було спокійне, очі заплющені.
— Милий, що з тобою? — захвилювалася Елен. Нойс різко ворухнувся, ніби прокидаючись зі сну.
Він встав з крісла, вийшов з машини часу. Попросив сигару. Елен подала йому коробку.
Американець запалив, смачно випустив дим. Присутні здивовано перезирались. Чому він мовчить? Тишу порушив академік.