Таємні шефи (повість). Шкільні історії (оповідання). [на украинском языке]

— Я свинкою хворів,— повідомив Антон,— в мене обличчя було як у трьох товстунів у мультику, а може, як у Гошки.

Гоша розсердився і луснув Антона по чолі. Той заревів, і Світланка кинулася захищати брата. Ми ледь відтягли її від Гоші. Щоб остаточно примирити дітей, ми пообіцяли поїхати з ними у вихідний день за місто.

— Подивимось, як готуються до зими лісові мешканці,— сказав Павлик.

— Допоможемо білкам гриби на зиму заготовляти,— запропонував Вадик,— знайдемо гриб і наколемо його на гілку. Білка зразу помітить.

Жовтенята зраділи, і ми з Павликом теж. Але ми з ним — з іншого приводу: адже старша вожата, в якої була ангіна, почала одужувати. У вихідний день вона може провідати свого дядька і побачить нас з жовтенятами у дворі. А якщо ми поїдемо, то нізащо з нею не зустрінемося.

— Обов'язково поїдемо за місто! — рішуче повторив Павлик.

Тут вийшла в двір його мама і покликала Павлика з собою в магазин «Дитячий світ». Вона хотіла купити йому нове осіннє пальто. Я залишився з жовтенятами. Ми почали прибирати вольєру. Може, вийде хто з мешканців і пустить до неї свого пса. Та мешканці не виходили, а в дворі з'явилася нікому не знайома бабуся з лисицею на ланцюжку. Лисицю прикрашав пишний рожевий бант біля нашийника, і від цього її довга мордочка здавалася ще хитрішою. А бабуся скидалася на бабусю з казки про Червону Шапочку. На ній був старомодний чепчик, вільною від повідка рукою тримала витерту з боків сумку, дуже схожу на зім'ятий чемоданчик. Бабуся присіла на сусідню лавку, і лисиця миттю стрибнула на неї і сіла поряд. Лисиця і бабуся були чимось дуже схожими. Про це, напевне, подумала і Світланка. Вона подивилася на мене і тихенько захихотіла. Я поглядом зупинив її і запитав бабусю:

— Ви когось чекаєте?

Бабуся кивнула, її капелюшок-чепчик смішно підстрибнув.

— Я привезла Адель показати кінорежисерові. А її нема ще дома. Та ми почекаємо, чи не так? — запитала бабуся лисицю.— Не плентатися ж нам знову через усе місто! Ми вже не молоденькі.

Ми згадали про півня Філю і засипали бабусю запитаннями:

— Ваша лисиця з цирку?

— Вона буде зніматися у фільмі?

— Вона вміє перекидатися?

Бабуся не встигла розкрити рота, як з під'їзду вискочив Гошин Кубарик і кинувся до лисиці. Та зіскочила з лавки, і вони почали обнюхувати одне одного, а потім обніматися передніми лапами і крутити хвостами від задоволення. Лисиця — великим пухнастим, а Кубарик — куцим і смішним. Лисиці дуже заважав ланцюжок, і Оля попросила:

— Ви впустіть лисицю в загончик. Нехай вона там пограється.

— Які ігри в такому віці, — похитала головою бабуся.— Адель скоро краплі треба приймати,

— Їй багато років? — запитав Вадик.

— Багато,— посміхнулася бабуся.— Вона вже пенсіонерка.

Ми засміялися, а Оля знову попросила бабусю:

— Впустіть її в наш загончик, нехай погуляє.

— Ну, хіба що на хвилинку,— погодилася бабуся,— кісточки розім'яти.— Вона підійшла до нашої вольєри, впустила туди лисицю і відстібнула поводок.