Смок і Малий
- Автор: Лондон Джек
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: П. Шарандак
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Смок і Малий». Краткое содержание книги:
Герой твору, молодий журналіст, з власної волі залишає велике капіталістичне місто і їде до Аляски. Разом з своїм приятелем Малим, Смок веде привільне, але сповнене небезпек життя золотошукача. Хоч сміливців всюди супроводжує успіх, однак вони не шукають зиску. Заради врятування друга вони ладні пожертвувати не лише останнім доларом, а й власним життям.
— До біса твою систему! Ніяких систем не існує. Я колись виграв сімнадцять разів підряд. Хіба то була система? Дурниці! Просто якесь гемонське щастя! Тільки я злякався й загнуздав його. Якби грав далі, то виграв би тисяч тридцять на свої два долари.
— І все ж, Малий, у мене справжня система.
— Доведи мені це.
— Я вже довів. Ходімо зі мною, і ти побачиш.
В «Оленячому Розі» всі втупилися у Смока. Гравці розступились перед ним, і він знову сів біля банкомета. Цього разу він грав зовсім інакше. За півтори години він зробив тільки чотири ставки, але кожна була по двадцять п'ять доларів і кожна виграла. Смок одержав три тисячі п'ятсот доларів, і Малий знову поніс додому золотий пісок.
— Тепер час припинити гру, — радив Малий, сівши на ріжок лавки та скидаючи мокасини. — Ти виграв сім тисяч. Треба бути дурнем, щоб спокушати щастя.
— А про мене, то треба бути божевільним, щоб не використати таку систему, як моя.
— Ти розумний хлопець, Смоку. Ти вчився в коледжі. Ти за одну хвилину змикитиш більше, ніж я за сорок тисяч років. Але ти гірко помиляєшся, коли звеш своє щастя системою. Я таки трохи поблукав по світу і дещо бачив, тому скажу тобі по щирості, що ніяка система в цій грі неможлива.
— Але ж я довів тобі і можу не раз довести!
— А от і ні, Смоку. Це все сон. Ось я прокинусь, розкладу вогнище та приготую сніданок.
— Та ось же, невіро ти, — ось золото! Полапай його.
Смок кинув товаришеві на коліна туго набиту торбину з золотим піском. Вона важила тридцять п'ять фунтів, і Малий добре відчув її вагу.
— Це — дійсність! — вигукнув Смок.
— Що ж, я бачив у своєму житті багато снів, що скидалися на дійсність. Уві сні все можливе. А в справжньому житті ніяка система неможлива. Я не вчився в коледжі, але вважаю, що твій неймовірний виграш — лише сон.
— Це — «Гамільтонів закон ощадності», — засміявся Смок.
— Я ніколи не чув про твого Гамільтона, але він, очевидячки, має рацію. Я сплю, Смоку, а ти мучиш мене своєю системою. Коли ти справді любиш мене, то гукни: «Малий! Вставай!» — і я прокинусь та приготую сніданок.
На третій вечір круп'є повернув Смокові його першу ставку — п'ятнадцять доларів.
— Маєте право ставити тільки десять, — сказав він. — Найвищу ставку зменшено.
— Злякалися! — засміявсь Малий.
— Хто не хоче, може не грати, — одповів круп'є. — І скажу вам по щирості, що я волів би не бачити вашого приятеля біля свого столу.
— Злякалися його системи, га? — глузував Малий, коли круп'є сплачував триста п'ятдесят доларів.
— Яка там система! У рулетці ще не було системи. Але щастя примхливе. От йому поталанило, і я не хочу допустити, щоб мій банк лопнув.
— Злякалися!
— Гра — бізнес, як і всякий інший, друже. Ми не філантропи.
Щовечора Смок вигравав, кожного разу граючи інакше. Експерти, що тиснулися біля столу, записували його номери і ставки, даремно намагаючись зрозуміти його систему. Вони присягалися, що йому просто щастить, щоправда, так щастить, як ще нікому в світі.
Те, що Смок щоразу грав інакше, зовсім збивало їх з пантелику. Іноді, уткнувши ніс у свого блокнота і щось підраховуючи, він протягом години не брав участі у грі. Потім раптом вигравав три найбільші ставки й загрібав тисячу доларів за якихось п'ять або десять хвилин.
А то ще він надзвичайно щедро розкидав фішки по всьому столу. Це тривало хвилин десять, тридцять, і раптом, коли кулька стишувала свій хід, Смок ставив найбільшу ставку на ряд, на колір, на номер і вигравав на всі три. Одного разу, щоб зовсім збити з пантелику тих, що хотіли розгадати його таємницю, Смок програв сорок найбільших ставок. Але щовечора неодмінно Малий односив додому золотого піску на три тисячі п'ятсот доларів.
— І все ж ніякої системи тут немає, — твердив Малий, лягаючи спати. — Я пильно стежу за твоєю грою, але не бачу в ній ладу. Ти ніколи не граєш однаково, а тільки те й робиш, що береш виграші, коли захочеш, і не береш, коли не бажаєш.
— Можливо, що ти ближче до правди, ніж сам гадаєш. Я справді програю навмисне. Але це теж входить в мою систему.
— До біса твою систему! Я розмовляв з усіма гравцями, всі вони переконані, що системи тут не може бути.
— Але ж я щовечора доводжу їм, що система існує.
— Слухай-но, Смоку, — сказав Малий, збираючись гасити свічку. — Я таки справді здурів. Може, ти думаєш, що це свічка? Це не свічка. І я — не я. Я десь на привалі, лежу в своїх ковдрах з роззявленим ротом, і мені все це верзеться. І ти — не ти, як і свічка — не свічка.
— Дивно тільки, як нам обом сниться одне й те саме, — зауважив Смок.